Дві любові

roof

Займався горизонт – жовте, яскраве сонце йшло на спочинок, червоніло і розливалося, утворюючи рожево-червоні смуги. Морозна блакить ставала чіткою і багряною. Здавалося, там, далеко-далеко, прокинувся вулкан… Надходив вечір… І вже зовсім по інший бік горизонту загорялися зірки. Їхнє слабеньке мерехтіння було кволим і невпевненим…

Полум’я згасало, останні подихи сонця стали ледь чутними. Воно, могутнє і горде, навіть в останні дні осені хотіло бути центром всесвіту, повелителем природи та людей…

Ігор сидів на даху багатоповерхівки. І все здавалося марним і дріб’язковим. Ну і що, що йому 40, а він видерся на дах. Ну і що, що сьогодні він втратив найдорожчих людей. І байдуже, що внизу снують автомобілі і вирує життя. Йому від нього уже нічого не треба – ані краплинок щастя, ані митей радості, ані хвилин збудливої пристрасті. Все якось втратило свій сенс… Все, що він мав, до чого йшов, задля чого жив…

Тепер він вільний і, на жаль, не знає, що має робити зі своєю свободою. От посидить тут трішки та й піде. Візьме автомобіль. Сяде за кермо і поїде світ за очі. Можливо, там, за горизонтом, забудеться і знову відчує смак життя. А можливо, навпаки, й надалі залишатиметься байдужим до усього, що відбуватиметься навколо.

Чоловіки полігамні – факт. Але кожен по-різному: у когось полігамія зводиться до кількості, а не до якості, у декого до певної цифри – рекорду, у інших – до безмежності – що більше, то краще. В Ігоря полігамія обмежувалася цифрою два…

Дві жінки… Два трепетних прекрасних створіння… Дві богині… Два серця, що билися в унісон із його… Два голоси, настільки різні, але такі однакові… Дві пари очей – жагуче каро-зелені і ніжно сіро-голубі… Дві душі, кожна особлива по-своєму… Дві печалі, що затаїлася в куточках вуст… Дві усмішки, щирі до безмежності…

§§§

Дружину звали Софією. Чудова людина, турботлива і уважна. Не істеричка і не знервована ревністю жінка. Про таку мріяли сотні. Він же володів нею сповна.

Усе в них завжди до ладу було: і сімейне життя, і особисті стосунки. Їхній шлюб протримався напрочуд довго – 15 років, зважаючи на обставини, які уже значно згодом затьмарювали його сяйво… Не було дітей, але було розуміння і взаємопідтримка.

Софія уособлювала в собі ідеал справжньої дружини. Софія означає – мудра. І цей постулат вона доводила у житті неодноразово. Ігоря любила, за собою стежила, у кар’єрі вершини здобувала – і все з легкістю, без нарікань на втому чи негаразди. Все з усмішкою на вустах.

Була господинею. Усе встигала – і їсти готувати, і прибирати, і романтичні ідеї вигадувати. Жінка-моторчик, невтомна трудівниця – так часто називав Ігор Софію. І любив за все, що вона робила для нього. Любив за те, що зустрів її у своєму житті, за те, що почувався з нею захищеним і спокійним, за розуміння і за вміння змовчати та просто усміхатися…

Як часто, повертаючись з роботи, йшла у магазин, і несла додому важкі сумки з продуктами. І ніколи не скаржилася і не просила допомоги. Не кричала на чоловіка за те, що все робить сама, не кидала образливих слів, не сварилася. Їй було приємно піклуватися про чоловіка, про їхню сім’ю…

§§§

Ту, іншу жінку, що одного дня, як метелик увірвалася в життя Ігоря, звали Мариною. Була схожою на Софію, та водночас кардинально відрізнялася від його дружини. Горда, іронічна і надзвичайно вродлива, вона знала, що володіє силою, здатною здолати найвищі мури чоловічого захисту…

Таких, як вона, боялися. Усі – і чоловіки, і жінки. Боялися її краси і сили, її впевненості у собі і вміння досягати свого. А Ігор закохався у Марину. Страх на той час підступно зрадив його…

Раніше ніколи б не подумав, що матиме коханку, ще й таку, як Марина. Адже Софія справді була ідеалом жіночності та турботливості. А тут – Марина – ангел, який ховав у собі справжнього демона.

Марина пробудила в Ігоря незнану раніше пристрасть. Часом звірину – до божевілля, до надривного крику… Софія ж захоплювала своєю покірливістю та ніжністю…

Спочатку зустрічався з Мариною нечасто. А згодом зустрічі стали щоденними, не міг уже стриматися, аби не обійняти її міцно, не поцілувати, покусуючи вабливі губи, не вп’ятися руками у її густе біляве волосся…

Додому від коханки повертався як завше – усміхнений, говіркий та уважний. Софія не одразу збагнула, що коїться у їхньому сімейному житті…

Та й як зрозуміти, якщо усе без змін? Коли усе чудово і чоловік кохає її до нестями, і компліменти робить, і такий же ніжний…

Що найцікавіше, Ігор справді любив Софію. І його любов не минула, коли з’явилася Марина. Почуття не були вдаваними чи насильними, задля того, аби лише захиститися, аби лише приховати… Він і сам дивувався, як таке може бути? Невже можна кохати одночасно двох? Невже почуття до однієї жінки не вбивають почуття до іншої?

Життя, до того цікаве, стало взагалі напрочуд насиченим та бурхливим. Щодня після роботи Ігор їздив до Марини, іноді вони сиділи вдома, іноді ходили у театр і кіно, деколи їздили за місто. Час злітав швидко, але Ігор щоразу знав, що обов’язково має повертатися до Софії, до своєї Софійки…

І коли уже приходив додому – починав брехати: то на роботі затримався, то у термінове відрядження їздив, то з друзями на пиво ходив. І Софія вірила. Це ятрило душу Ігоря. Було боляче обманювати дорогу людину. Та іншого виходу не бачив, бо вже не уявляв свого життя й без Марини.

– Друже, а ти гарно влаштувався, – якось сказав Ігорю друг Микола. – Вдома королева, на стороні – цариця… Зручно!

– Так сталося. Я розумію, що це підло стосовно Софії, але…

– Нічого-нічого, – поплескав його по плечі. – Час розставить крапки над “і”. Повір все одно рано чи пізно доведеться зробити вибір…

– Та ну тебе…

– Так-так, у житті, знаєш як – не можна однією… на двох стільцях. Це закономірність.

– Ти заздриш мені! – зірвався тоді Ігор.

– Ні, смішний. – відповів Микола. – Мені шкода тебе, бо тобі доведеться когось із них двох втратити… А вони такі прекрасні… Не хотів би опинитися на твоєму місці.

§§§

Марина неодноразово наполягала, щоб Ігор поговорив із Софією і врешті-решт визначився, з ким хоче провести своє життя. Марина не могла бути коханкою. Точніше, Марина не могла бути другою. Такі, як вона, не стоять у чергах і не займають останні місця. Для них від природи відведено усе найкраще, найперше, найдорожче…

Спочатку Марина мирилася з тим, що Ігор одружений і що доводиться ділити його з іншою. Спочатку для неї це було грою. Але, зрозумівши, що почуття до Ігоря нефальшиві, що вона кохає – почала боротися за свою любов.

Минуло чотири роки. Ігор й далі усе приховував – боявся ранити і втратити Софію. Тому Марина вирішила самостійно все розставити на свої місця…

Домашню адресу коханого знала. Викликала таксі. Приїхала. Піднялася на третій поверх. Подзвонила в двері.

Зазвичай, схожі ситуації відбуваються з точністю до навпаки – розлючені жінки дізнаються адреси коханок своїх чоловіків і тоді приїжджають вчиняти скандал. Але випадок був не з простих.

Софія, усміхнена і радісна, відчинила.

Звісно, Марина не збиралася принижуватися і розігрувати скандал. Була гордою для дешевих трюків. Хоча прорахувала дещо… Марина і не здогадувалася, що привітна Софія усе знає. Знає, що її чоловік має коханку, і що коханка – саме ця жінка, яка щойно прийшла.

twowomen

Вони довго розмовляли. Двоє коханих жінок одного чоловіка…

Пили каву і їли тістечка, які спекла Софія. А тоді на прощання вирішили, що змусять Ігоря зробити вибір. І яким би він не був – не звинувачуватимуть одна одну… І не обманюватимуть одна одну, вдаючись до хитрощів… Все чесно, якщо Ігор обирає когось із них, інша залишає їх у спокої і більше ніколи не з’являється в їхньому житті. Це скидалося на ділову угоду, яку дві мудрі, сильні жінки уклали між собою, не попередивши про це керівництво…

Того ж дня Марина сказала Ігорю, який приїхав до неї:

– Я була у твоєї Софії!

– Ти не могла цього зробити?

– Могла. Я попереджала і просила тебе.

– Як вона? – чомусь Ігор недооцінив мужність дружини, вважаючи, що та сильно засмутилася. – З нею усе гаразд? Ти не ображала її?

– Я? – Марина подивилася на Ігоря новими очима. – Хіба я схожа на жінку, яка ображатиме? Їдь додому краще і усе зрозумієш…

– Не треба було цього робити, – Ігор настільки розлютився, що вмить зненавидів Марину, яка безжально порушила спокій в його житті.

– А то що?

– Ти – стерво. Я дивуюся, як я міг так довго кохати тебе.

Марина трималася виважено, жоден нерв на обличчі не сіпнувся, хоча у сильній і гордій душі усе переверталося з ніг на голову:

– Геть! Ти зробив свій вибір!

– З радістю! – Ігор гримнув дверима. – Мені ніхто окрім Софії не потрібен.

Він вийшов на вулицю. Здавалося, що світ налаштований проти нього. Голову терзали думки. У серце запало глибоке розчарування… Розчарування в Марині…

А Марина, як тільки зачинилися вхідні двері, голосно заридала. Вперше за останні десять років… Востаннє вона плакала на свій випускний, після чого жодна сльозинка не скотилася її щоками. Завжди була сильною…

Вдома Софії не було. Ігор злякався, але уже за декілька хвилин зрозумів, що Софії пішла назавжди. Двері її шафи були прочиненими. На столі лежала записка:

“Мій дурненький хлопчику. Я знала все – від початку і до кінця. Але я настільки сильно любила тебе, що боялася втрати і піти першою Добре, що Марина зробила перший крок. Вона – надзвичайна жінка. Тобі пощастило. І що найголовніше – вона по-справжньому кохає тебе. А моя любов уже дотліває… Моя любов, порівняно з її – як слабенький вогник на тлі палаючого заходу сонця.

Ти злякаєшся, не заставши мене вдома. Але я не повернуся ніколи. Не шукай. Розлучення оформимо через адвокатів.

Я бажаю тобі щастя, тому прошу – повернися сьогодні ж до Марини. Ти кохаєш її, а вона тебе! Не втрать найціннішого!”

Ігор не знав, але чомусь послухався прохання Софії. Він знову поїхав до Марини. Але горда і сильна жінка, яка, виплакавшись, пообіцяла собі більше ніколи в житті не відкриватися до кінця чоловікам, зустріла його холодно й іронічно.

– Можна я переночую у тебе… – Ігор стояв стомлений, опустивши голову. – Софія пішла, я втратив її. Мені потрібен час і спокій, щоб усе обміркувати.

– Ти зробив свій вибір, – вдруге за цей день промовила Марина, яка не могла, просто не могла пробачити… Адже такі, як вона, не пробачають…

Ось так за якихось декілька годин Ігор втратив найдорожчих людей. Так і не пояснивши їм, що насправді кохав обох…

Але тепер це вже не мало жодного значення…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.