Історія одного зошита… і кохання

zoshyt

Наталя мала одну звичку – коли поверталася з роботи, часто заходила в книжкову крамницю. Могла годинами гуляти поміж стелажів, розглядати новинки, ознайомлюватися з ними, зачитуватись уривками з романів чи поезією. Те, що найбільше сподобалось, купувала і дочитувала вже вдома, іноді не лягала спати аж до ранку…

А ще Наталя була активною учасницею буккросингу. В улюбленому книжковому магазині спеціально для цього руху було відведено окрему поличку: охочі залишали на ній свої книги, а натомість брали ті, які їх зацікавили. Дівчина залишила на тій поличці чимало книг і ніколи не шкодувала за ними, адже вірила, що дарує романам і повістям нове життя. Часто уявляла, в які ж руки потрапила та чи інша книга, думала, чи сподобалась вона новому власнику, чи не закинув він книгу десь у куток…

zoshytold

Одного з погожих осінніх вечорів Наталі зовсім не хотілося повертатися після роботи додому. Компанії для прогулянки дівчина не знайшла, тому вирішила піти в улюблену книжкову крамницю. Чомусь одразу попрямувала до полички, яку було відведено для буккросингу. Довго розглядала книги, які там з’явились, аж раптом помітила томик із кулінарними рецептами. Він був стареньким, потертим, деякі сторінки ледь трималися палітурки, але дівчину зацікавило не це… У книзі вона знайшла зошит, аркуші якого було списано акуратним почерком. Наталя перегортала сторінки і знемагала від цікавості: кому ж він належить, хто поставив цей томик на поличку? Мабуть, власницею зошита була жінка – який чоловік вів би кулінарні записи? Але чому ж та жінка віддала свої рецепти, які збирала і записувала, очевидно, не один рік? Чи, може, вона випадково поклала зошит на поличку разом із книгою? Дівчина навіть озирнулась, сподіваючись побачити власницю зошита, який вона так необережно забула, але, крім Наталі, у відділі нікого не було.

“Ну що ж, – подумала дівчина. – Обов’язково мушу взяти книгу і зошит. Тут стільки рецептів, а я так давно не готувала нічого нового…”. Наталя поставила на поличку збірку новел львівської письменниці й вийшла з магазину. Мріяла якнайшвидше дістатися додому і докладно оглянути знахідку.

Ще в маршрутці дівчина помітила на останній сторінці зошита запис, який було зроблено зовсім іншим почерком: “Вірю, що зошит із кулінарними рецептами моєї дружини потрапив у добрі руки. Якщо тобі, нова власнице чи власнику, випаде нагода готувати за її рецептами, напиши мені, розкажи, чи все вдалося. Вадим…”. І внизу електронна адреса…

Стає все цікавіше, – розмірковувала Наталя, спостерігаючи з вікна маршрутки за вечірнім містом. – Зошит дружини… Вадим… Відчуваю себе Шерлоком Холмсом, який повинен розкрити таємницю цього зошита…”.

Наступного дня дівчина вже готувала за рецептами невідомої дружини незнайомого Вадима. Щоби не було сумно, запросила подругу, Тетяну.

Таня молола в м’ясорубці м’ясо (дівчата вирішили приготувати запіканку) і весело щебетала:

– Тільки подумай, це ж наче сюжет фільму… Тобі до рук потрапляє зошит, у якому знаходиш таємниче послання від прекрасного незнайомця. Наталю, ти повинна написати йому листа… А може, це твоя доля?

– Доля? – якось сумно перепитала Наталя. – А як же дружина прекрасного незнайомця? Про це ти не подумала?

– Дружина, дружина… – вже роздратовано заторохтіла подруга. – А може, то його колишня дружина? Чого б цей Вадим віддав її зошит у книгарню? Точно! – зраділа Таня. – Він розлучився, перебирав-складав удома речі, натрапив на зошит і, щоби він не нагадував про колишню, відніс у книгарню.

– Геніально! – тільки й змогла прокоментувати Наталя.

М’ясна запіканка вийшла дуже смачною! Тож у вихідні Наталя з Танею вирішили випробувати й інші рецепти: пекли торт, готували кролика у сметанному соусі й навіть варили грушеве варення. Такі імпровізовані кулінарні посиденьки тривали й наступного тижня…

Якось увечері, коли Таня поїхала додому, Наталя повернулася думками до незнайомця Вадима. Довго вагалась, але все ж сіла за комп’ютер і вирішила написати листа: подякувати за зошит із кулінарними рецептами і розпитати про його власницю. Бо що б там не вигадувала Таня, але Наталя була дуже вдячна жінці, за рецептами якої виходили такі смачні, вишукані й незвичні страви. Написала дуже коротко: “Дякую! Страви за рецептами вашої дружини дуже смачні. Ми з подругою готуємо і не можемо зупинитися! Деякі з рецептів уже переписали і готові повернути зошит його законній власниці! Наталя!”.

За півгодини електронна скринька коротким сигналом повідомила про те, що надійшов новий лист з таким змістом:  “Дуже радий, що зошит моєї Тамари потрапив у добрі руки. Повертати не потрібно… Але якщо вам цікаво довідатися про мою дружину, можемо зустрітись!”.

“Чому б і ні?!” – подумала Наталя, і хоч її рішення було легковажним, відписала: “Завтра о 16.00 у кафе “Трояндовий рай”. Влаштовує?”.

Після цього відразу зателефонувала Тетяні та розповіла про листування.

– Ти повинна його зачарувати! – підсумувала Таня. – І ніяких “але”!

Наталя промовчала. Все ж таки її більше цікавила Вадимова дружина, а не сам чоловік. Дівчина навіть пошкодувала, що не запропонувала Вадимові прийти разом із Тамарою…

***

– Моя дружина, Тамара, померла три роки тому… Вона страждала на важку хворобу, але до останнього виконувала улюблену роботу… Тамара працювала кухарем у їдальні на заводі… І навіть коли приходила додому після важкого робочого дня, не відходила від плити: все чаклувала-готувала, тішила мене і наших друзів смаколиками, а вечорами часто перечитувала кулінарні книги й переписувала рецепти у свій зошит… Коли Тамари не стало, я забув про все на світі, а про зошит і поготів…

Але тепер, коли минув час, перебираючи речі своєї дружини, натрапив на ці записи… І подумав, що не варто зберігати їх удома, як якусь непотрібну річ. Тому відніс цей зошит у книгарню. Й ось він потрапив до ваших рук… Я щасливий, що ви почали готувати за цими рецептами… Значить, недаремно Тамара впродовж багатьох років так старанно вела ці записи…

Наталя зачаровано слухала Вадима, шкодувала його і щиро хотіла допомогти цьому самотньому чоловікові, підтримати його, підбадьорити. Тому запропонувала зустрітись і наступного вечора.

Згодом такі зустрічі переросли в щось більше, ніж просто дружні посиденьки. Наталя запрошувала Вадима до себе на обіди й вечері. Звісно, частувала стравами, які готувала за Тамариними рецептами… Адже прагнула полегшити його біль та смуток за дружиною…

А за півроку Наталя вийшла заміж за Вадима і переїхала жити до нього. Разом з іншими речами забрала зі своєї орендованої квартири й зошит із кулінарними записами, який подарував їй коханого чоловіка… Вже давно вирішила, що нікому не віддасть цього зошита. Адже віднедавна він – їхній із Вадимом талісман, мовчазний свідок їхнього кохання, тихий знак від Тамари, яка, мабуть, звела їх…

Тетяна НОВАЦЬКА

1 коментар

  • Наталя Павлів коментує:

    Чудово, зрештою, як і все, що пише Тетяна. Так тримати! …. я так розумію, що дівчата після цієї розповіді знатимуть ще одну потенційно цікаву місцину для зустрічі з долею;)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.