Підсніжники

pidsnig

Останні дні лютого уже наскрізь пропахли весною. Своїм теплом вона проникла у найзашкарубліші закутки післязимового міста. Із ніжними промінчиками сонця прокидалися й містяни. Частіше прогулювалися матусі з немовлятами у візочках, немолоді подружні пари під ручки коротали час, розминаючи кістки після зимових посиденьок. Модниці одягали все коротші спідниці, чим неабияк тішили сильну половину людства, які поводили себе у цю пору, як істинні березневі коти. Весна з кожним днем відчувала свою перевагу і впевнено набирала обертів, як справжня правонаступниця зими.

Магічну дію оновлення відчувала на собі й Катерина. Захотілося кардинальних змін. А те, чого хоче жінка, хоче й Бог. Для початку змінила зачіску й колір волосся. Купила собі красиве омріяне кремове пальтечко, яке підкреслювало вигідно її тоненьку талію й округлі стегна. Витратила півзарплати на різні шарфики, колготочки, баночки, скляночки. Але і у внутрішньому світі вирішено було навести лад.

Майже два роки Катя зустрічалася з Іваном, одруженим чоловіком, який постійно годував її своїми обіцянками. Ковтала їх, бо боялася самотності. Хоча…хіба то не самотність зустрічі двічі на тиждень потай від усіх? Усі свята й вихідні Іван проводив із сім’єю. А вона обирала цікавий маршрут і на свята їхала кудись подалі з цього міста. Для надокучливих знайомих був вигаданий неіснуючий коханець, з яким нібито й проводила час.

Чи мала якісь почуття до Івана? Спочатку думала, що так, а потім зрозуміла, що просто звикла. Він був для неї зручним. Домашнім і м’яким, хоч і скупердяй був ще той. За два роки жодного разу ні подарунків, ні квітів, з постійними виправданнями «ти ж розумієш, ще хтось побачить, тоді проблем не оберешся.» Та і Бог з тими квітами! Часом саму себе тішила красивим букетом. І завжди сміялася про себе з Іванових слів «ти тільки скажи, якщо треба гроші чи якась моя допомога, ти ж знаєш – я для тебе усе зроблю.» Що з нього візьмеш? Такий собі чурбак неотесаний.

Але останнім часом жінка зрозуміла, що його ставлення таке, лише тому, що вона себе дуже не цінує. Подивилася якось критично на свого залицяльника і зрозуміла, що пора ставити крапку у цих стосунках. Не хотілося ні чергових з’ясувань, ні виправдань, ні Іванових сліз. Просто не відкривала дверей, не відповідала на дзвінки, обминала десятою дорогою місця, де міг би її перестріти. А на вихідні вирішила поїхати в столицю в улюблений театр на прем’єру вистави. Квиток і пара сотень лежали в гаманці. Гарний настрій і приголомшливий вигляд – чого ще треба жінці, щоб відпочити від думок і переживань?

Суботнього ранку на відправлення до Києва людей не багато, маршрутка майже порожня. Катерині часто доводиться їздити у справах. За багато років усі водії уже знайомі.

— Сідайте поруч зі мною, — привітався і запропонував Вася, білявий хлопчина, один із небагатьох ввічливих маршрутників.

— Дякую, — погодилася. Він цікавий співрозмовник, за балаканиною час пролетить непомітно, не буде можливості й над своїм наболілим постраждати.

Автобус легко мчав чистою трасою.

— Вам дуже личить нова зачіска, — хлопчина зробив комплімент і засоромився сам від своєї рішучості. — І ви якась… аж світитеся, правда.

— Та не перебільшуйте, — усміхнулася у відповідь, — то сонечко так підсвічує напевно. У вас також вигляд не робочий, мабуть, матимете ще справи у столиці?

— Та обставини так склалися, що повертатимуся лише завтра. От вирішив в театр сходити, бо чесно, ніколи й не був там. Друзі квиток через Інтернет мені замовили. Уявляєте, як зараз усе просто?

Катя дивувалася з його наївності й по-дитячому щирого захоплення.

— Хм…то ми з вами можемо ще й на одну і ту ж виставу потрапити, — зовсім уже обеззброїла Василя.

— А-а? — очі у хлопчини округлилися до розміру залізної гривні. — Тобто, ви також в театр? Чекайте, але ж у Києві не один театр! Я у Франка, там вистава якась нова. А ви?

— І я, так що, Васю, підемо разом на прем’єру.

По кількості виданих в захопленні вигуків можна було зрозуміти емоції хлопця.

— А ви одна будете…тобто, може це не дуже зручно… — поцікавився.

— Та не хвилюйся так! Я пожартувала, — намагалася трохи остудити його емоційний жар Катя. — В театр я дійсно піду, але нам не обов’язково туди іти вдвох, розслабтеся.

— А я без жартів! І якщо ви погодитеся скласти мені компанію, я буду щасливим! Ви не уявляєте, мало того, що вперше в житті піду на справжню виставу, у великий столичний театр, та ще й з такою красивою жінкою!

Тішилася з його слів, із поглядів крадькома кинутих на неї. «Славне ж таке хлоп’я! — ловила себе на думці, що хоче слухати і слухати його голос. — Чому б не піти з ним на цю виставу? Хай там як, але залишатися одній саме сьогодні не хочеться»

— Гаразд, — погодилася на радість чоловіка. — Маю ще заїхати до знайомих протягом дня. А о дев’ятнадцятій чекатиму на вас біля входу, не запізнюйтеся!

pidsnizhnykyМаршрутка за три години під’їхала до столичної платформи.

— Не зникайте, заради Бога! — Вася вискочив з авто і благально глянув на Катю. — Кілька хвилин ще буквально, гаразд?

Напевно сьогодні уже б нічого не здивувало Катю. Але дійсно за кілька хвилин Вася відкрив дверцята з її боку.

— Ось, візьміть, інших не знайшов тут, — в руках він тримав маленький букетик тендітних підсніжників. — Так захотілося зробити ваш день приємним!

— Дякую, — зворушена до сліз ховала погляд. — Вам це вдалося.

— Тільки не зникайте… — Василь проводжав поглядом її постать і не міг повірити, що жінка, яка давно подобалася йому, нарешті побачила у ньому не лише водія маршрутки, а й звернула увагу, як на чоловіка.

Минув рік. Катерина з Василем одружилися і чекали на поповнення у своїй родині. А на стіні їх спальні в достойному обрамленні красувалася композиція із тих самих засушених підсніжників, з яких усе і почалося.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.