Розмови

rozmova

Привіт… ееее… чи… якось по іншому потрібно вітатися?
Стільки готувався до розмови, а зараз якось навіть розгубився…
Я ж можу задавати питання?
Блін… звісно ж можу, для того ж і затіяли розмову…
От скажи мені, Боже…
А можна я буду називати Тебе Батьком?
Таааа… цей… Ти ж і є Батько…
А що запитати?
Ти ж думки знаєш всі мої… Ото початок розмови…
Ну добре, почну…
От тоді, в дитинстві, в моїх 10, що це було??? А??? Навіщо то все послав мені??? Я ж, блін, такий малий!!! Я ж… І таке мені…. За що????!!!! Що я такого зробив!!! Де накосячив??? Що Ти так мене!!! Чи то мені… Га???

Я закурю, добре?..

Накосячив я? Так?
В минулому?
Чи міг накосячити в цьому житті?
Косячок виправив?…
Дав ж Ти “волшебного пенділя”… Аукалося мені довго… Тай ще аукається…
Зрозумів…
Варто Тобі сказати дякую… і пробач що стільки років дувся на Тебе…

Стривай, стривай, Батьку…
А ті всі “геройства” ранньої юності? Я ж так чудив, так чудив. Батьку, так соромно згадувати то все, ой як соромно…
Пробачення прошу і ще за то все. Тай дякую, що вберіг… Інколи навіть зрозуміти не можу як же ш вдалося пережити “геройства” живим і неушкодженим…
Тепер розумію – з Твоєю допомогою…

Я покурю?

Потім армія була. І після армії… Все якось розмито, безбарвно… Наче і не жив… Складно навіть пригадати щось…
Памятаю тільки, що біжав кудись. Вічно поспішав, все похапцем…
А куди я біжав, Батьку? І навіщо?

Остання цигарка…
Ну на зараз остання…
Ти, знаєш, Батьку тепер розумію чому зараз так все сталося… Чому такий урок болючий отримав…
Не жив я, ці роки, існував…
Просто існував.
Та тепер так не буде. Досить!
Тепер жити хочу!!!
Жити, творити, любити…

Пробач що так рідко згадував про Тебе…
Я ще прийду. Добре?
Ну все пішов. Люблю Тебе…

Андрій Корейба

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.