Щасливий (реальна історія)

bouquet of pink tulips

Коли вони бачилися востаннє, Петро сказав Оксані:

– Дякую за те, що знав тебе!

Вона ж весело промовила:

– Усі, хто знав мене, будуть щасливими і багато чого досягнуть у житті. Я дарую натхнення та крила…

А тоді помахала рукою на прощання й загубилася серед натовпу…

Він прошепотів:

– Хіба це щастя – так страждати?

Оксана його слів не почула і забула про нього вже за тиждень…

 

Петро не знаходив собі місця. Усе, що трапилося, скидалося на сон – страшний і безжалісний сон. Як не намагався абстрагуватися від спогадів та численних запитань, що так і залишилися без відповідей, йому це не вдавалося. Із кожним новим днем ставало все важче.

Він засинав із думкою про Оксану і прокидався, бачачи, як марево, її чарівне личко. Він мав її ненавидіти, але не міг. Любив! Як і колись, любив. Картав за те, що сталося, тільки себе: можливо, поводився не належно або ж не заслужив взаємності, або ж, не дай, Боже, образив сильно… Проте не знав достеменно, чому ж Оксана вирішила розлучитися з ним. Вона нічого не пояснила, сказала тільки, що їм не судилося бути разом, не любить його… “Як же так, – тоді щиро здивувався хлопець. – Любила-любила, а потім раптово зрозуміла, що не доля.?! Тоді чому ж щоночі зізнавалася в коханні? Чому разом із ним планувала створити сім’ю та народити двох діточок? Чому обнадіювала? Невже так вміло брехала?”

Але Петро був вихованим, а ще трішки гордим, тому зайвих запитань дівчині не задавав, не вимагав пояснень. Розумів, що запитання не змінять ситуації…

Залишалося тільки страждати… І згадувати про те, що було… На самоті… 

***

Петро виріс у щасливій, заможній сім’ї. Але вередливим і зазнайкуватим не був. Не був і розпещеним хлопчиком, якому все дозволено. Він ніколи не хизувався своїми статками, а тим паче не викидав грошей своїх батьків на вітер, як це часто робили його однолітки, діти багатіїв. Дискотеки, нічні клуби, алкоголь – усього цього оминув Петро, так і не впіймавшись на гачок згубних залежностей, зумівши спрямувати свій потенціал у зовсім протилежне русло. Правильне русло…

Ще в школі Петро був найкращим учнем у класі, а згодом і студентом в університетській групі. Батькам пощастило зі сином, вони пишалися ним. Хлопець до вишу вступив самостійно, хоча грошей для того, щоби вдало прилаштувати сина, батькам вистачало. Петро у всьому допомагав батькові, був його найкращим порадником – мислив логічно та далекоглядно. Всі бізнес-проекти, які Петро організовував із татом, були успішними. Як же тут не радіти за сина, за його наполегливість, глибокий розум, працьовитість?!

Петро постійно вчився, навіть коли отримав диплом про вищу освіту, багато читав, а особливо захоплювався комп’ютерними технологіями. Писав та розробляв комп’ютерні програми, отримував за це чималі кошти від фірм-замовників.

З Оксаною познайомився на одній із вечірок у “Vip-клубі”, членами якого були його батьки. Дівчина на вечірку потрапила випадково, її запросила подруга, яка зустрічалася із сином одного місцевого багатія.

Петро такі зустрічі недолюблював, але інколи мусив брати в них участь. Зазвичай на вечірки приходив для того, щоб поспілкуватися з потрібними людьми, бізнесменами, політиками – знайомими свого батька. З ними обговорював свої проекти, плани, бізнес батька. На тих розмовах усе й закінчувалося – Петро не затримувався надовго на Vip-вечірках, вважав, що це марна трата дорогоцінного часу.

Коли ж познайомився з красунею Оксаною, усе докорінно змінилося. Дівчина з небагатої сім’ї зачарувала хлопця з першого погляду.

Спершу – невимушене знайомство та розмова, потім – декілька романтичних побачень, і хлопець повністю піддався чарам Оксани, закохався остаточно. Задля неї був готовим на все – жертвувати дорогоцінним часом, виконувати всі забаганки, ходити на дискотеки та молодіжні вечірки, витрачати чимало грошей на подарунки та квіти.

Оксана ж хлопця просто використовувала. Йдучи з подругою на вечірку, мала мету – звабити когось із заможних членів клубу. Про любов до Петра не могло бути й мови.

Вона виросла в небагатій багатодітній сім’ї, де дітей не тішили подарунками чи увагою. Тому, подорослішавши, твердо вирішила досягнути в житті невидимих висот і в жодному разі не повторити долі своїх батьків.

Оксана мріяла про заможного чоловіка, який, окрім того, що забезпечуватиме її та сім’ю, любитиме її і буде вірним чоловіком та хорошим батьком для дітей. І байдуже, що вона не кохатиме його. Основне, щоб життя прожити багато та безтурботно.

Петро був вигідною партією: інтелігентний, розумний, багатий. Словом, потенційний наречений. Та Оксана не поспішала, мусила й сама звикнути до хлопця, до його способу життя, вивчити його зацікавлення й особливості роботи.

Звісно, її дратували всілякі комп’ютерні програми, бо любила життя шумне та насичене. Тому й просила Петра ходити з нею на вечірки та дискотеки. Від останніх відмовлятися не хотіла, адже вік юний і безтурботний – 23 роки. Не сидіти ж їм удома, читаючи книги. А він підкорявся. І ходив, куди б вона не сказала – тільки б разом із коханою.

Вони зустрічалися три роки. Увесь цей час Петро поводився бездоганно. Оксана ж уже через рік почала показувати свою любов до свободи. Інколи відверто брехала і разом із подругою пропадала на дискотеках. Серед знайомих були й чоловіки, і хлопці, з якими дівчина фліртувала і зраджувала Петра. Він же ні про що не здогадувався.

Врешті-решт, Оксану втомили стосунки з хлопцем. Він був для неї занадто спокійним, занадто начитаним та інтелігентним. Незважаючи на свої далекоглядні плани, вона не могла довго перебувати поруч із ним: ані його компанія, ані близькість із ним не давали того довгоочікуваного задоволення, про яке мріяла. Тому легко і без жалю повідомила Петрові, що не кохає його і що їм не судилося бути разом. Вірила в те, що ще обов’язково зустріне на своєму шляху принца.

***

Петро не міг забути Оксани, дівчини із зовсім іншого світу, такого відмінного від його. Вона зникла так само раптово, як і з’явилася в його житті, якого він уже не уявляв без неї. Майже рік хлопець залишався бездіяльним – рук не бралася жодна робота: він закинув програмування, перестав допомагати батькові. І лише випадок витягнув його із тенет депресії та розпачу. Ще коли Петро зустрічався з Оксаною, відомий бізнесмен запропонував йому роботу в Парижі. Його фірмі потрібен був досвідчений розробник комп’ютерних програм. Але проміняти Оксану на Париж хлопець не зміг – тому без сумнівів відмовився від вигідної пропозиції.

Бізнесмен, так і не знайшовши гідної кандидатури на посаду розробника, знову запропонував Петрові роботу. І хлопець погодився – швидше з відчаю, аніж у передчутті нового життя.

***

Минуло майже чотири роки відтоді, як Оксана покинула Петра. Вона так і не знайшла того єдиного, багатого й ідеального чоловіка. Загубилася у вирі розваг та шаленого життя. Інколи згадувала Петра і трішки шкодувала про свій вчинок, адже починала розуміти, що тільки він, який палко і так безкорисливо кохав, міг зробити її щасливою. Але вороття не було…

***

paris_la_sorbonne

Цієї весни зовсім несподівано Оксана отримала лист із Франції і величезний букет тюльпанів, який доставив милий кур’єр. Декілька скупих слів із листівки змусили дівчину заплакати:

“Зараз я сиджу за столиком на веранді дорогого та затишного паризького ресторану, смакую сирні суфле та червоне вино 1860 року  розливу. На дворі сонячна погода, повз проходять щасливі, безтурботні та вродливі француженки. Вже давно я приглядаюся до їхніх облич і вірю в те, що рано чи пізно серед них упізнаю ту єдину, яка стане мені дружиною. У вазі на моєму столику стоїть букет рожевих тюльпанів, і я хочу хоч на мить дозволити й тобі відчути ті  щастя і спокій, які переповнюють мою душу.

Люба Оксано, ти не обманула, коли на прощання сказала, що я буду щасливий. Я таки щасливий. Любов до тебе, нарешті, залишила моє серце.

Париж – найліпше місто у світі. Ти подарувала мені його! Тому прийми шматочок цього весняного паризького погожого дня на знак вдячності за те, що була в моєму житті”.

***

Інколи труднощі, душевні неспокій та страждання стають лише перехідною сходинкою до змін на краще. Оксана, навіть не підозрюючи, справді подарувала Петрові крила. І натхнення. Втомлений розпачем, апатією та депресією хлопець зміг зреалізувати себе в іншій сфері життя. Душевні рани залікував роботою. Став відомим програмістом у Парижі. Заробляв багато, гроші вкладав у свої нові проекти. На дівчат довго не міг дивитися, але тепер почав замислюватися над тим, що треба одружуватися і створювати сім’ю. Тим паче, нарешті зміг розлюбити Оксану, і серце звільнилося від давньої залежності до дівчини…

Тетяна НОВАЦЬКА

2 коментарі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.