Сніг на крилах

stork

Колись давно бабуся, сидячи на лавці під яблунею, розповідала мені маленькій багато казок та повір’їв, але особливо я любила слухати про лелек. А дивовижні птахи, широко розправивши крила, кружляли над хатою, збираючись відлітати у вирій. Багато років відтоді минуло, вже й бабусі нема. Я давно не школярка, народила дітей, щойно розвелася з чоловіком та, залишивши всі справи в місті, приїхала до рідного села, заліковувати рану, яка ніяк не бажала загоюватись. Дитячі мрії про велику щасливу сім’ю розлетілися в друзки! Нелегко втратити віру у щастя та змиритися з цим.

Рідня готувалася до Великодня, а я так, хіба, заважала. Що з мене візьмеш, половину життя прожила в місті, що й як робиться в селі, вже й не пам’ятаю. Ми привезли з собою дощі та смуток. Весна видалася холодною та непривітною. Так хотілося тепла та якоїсь радості, такої як тоді, коли бабця несподівано діставала з холодильника заздалегідь захованого червоного когутика, й я довго його смакувала, розтягуючи задоволення. Я пригадувала забуті за роки повір’я та, сидячи в хаті, переказувала їх дітям. Мені вони здавалися дивними та майже казковими, хіба ж хтось зараз вірить у силу природи та прикмет? «Бузьку, бузьку, принеси мені Маруську», – кричала я, коли бачила, що птах сів на дах нашої хати та клацає дзьобом. Маруську він не приніс, але в батьків народилася Мар’янка, яка стала сонечком, яке торкалося своїми промінчиками обличчя кожного, хто на неї дивився.

Я раз у раз виходила на двір та зазирала на небо, чекаючи прильоту лелек, а ті чомусь в цьому році забарилися. Бабуся казала, що бузьки приносять на крилах сніг, а я мала та дурна була, уявляла собі, як вони летячи з теплих країв в Україну, потрапляють у хуртовину, набирають на могутні крила снігу й несуть до нас, сповіщаючи про своє прибуття. Діти слухали мене роззявивши рота, але я знала – не вірять! Сьогодні день видався напрочуд теплим, навіть болото попідсихало, у повітрі, наче запахло ледь відчутними нотками весни, але в хаті й в літі було прохолодно. Баби з пасками рядочком поскладали на підвіконня. Кімната просякла духмяним ароматом, який так і зваблював відщипнути шматочок, але до Великдня не годиться. До хати забігли розчервонілі діти:

– Мамо, мамо, ходімо мерщій, ви не збрехали, сніг пішов!

snow and stork

Ми вийшли на двір, кутаючись в теплі светри. Я задерла голову догори й зітхнула з полегшенням, забувши про всі турботи, відчула дитяче щире захоплення – прилетіли лелеки!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.