Та, що говорить мовчки

2window

Брехнею можна увесь світ обійти, але назад не повернутися. Кожен із нас це прекрасно знає. Постійна брехня уже стала необхідною всім, як повітря. Як же без нього? Вона така рідна-рідна. Так укутує обіймає, так із нею легко і просто. І головне вона завжди поруч із виправданням. Та хіба мало є причин, щоб приховати правду! Але найчастіше ми брешемо не друзям і рідним, а, як це не дивно, собі. Іноді приходять осяяння, у яких життя здається суцільною грою, причому правила встановив хтось до нас, а ми навіть не намагаємося їх виправити. Ми боїмося дізнатися правду, адже вона може перевернути весь наш світ. Вибираємо гру, правила якої здаються нам найбільш прийнятними, а потім страждаємо від того, що нам тісно в тих межах, які самі ж і позначили.

Свою гру Аркадій розпочав не заради самої брехні, а як люблять казати — брехні на благо. Найнебезпечніша брехня — це злегка перекручена істина.
То було лише самозаспокоєння. З кожним кроком густа трясовина засмоктувала його у свою багнюку все більше й більше, і відчуття невідворотної загибелі все сильніше стискало серце. Але виходу чоловік не бачив. Зібратися з духом і розповісти правду означало убити самого себе. Він ховався не за брехнею, так вважав, а просто за мовчанням. Хоча досить часто саме замовчування і є ниточкою, з якої намотується величезний клубок брехні.

Що поробиш? І з дорослими успішними чоловіками в житті трапляються несподівані зустрічі, які перевертають розмірене спокійне життя з ніг на голову. Сорок два роки для чоловіка вік, коли голова уже міцно пригвинчена й мала би дружити зі здоровим глуздом. Гіпотетично. Але коли Аркадій вперше побачив Вікторію, то зрозумів, що й не було у нього жодних почуттів досі. Бо пояснити розгубленість і неспроможність зв’язати до купи двох слів перед жінкою інакше, як конкретним попаданням неможливо. Як у яскравому ролику з ефектом заповільненої дії в той вечір увійшла невисока світловолоса жінка, подала тоненьку руку для знайомства й сором’язливо з-під вій подарувала погляд своїх смарагдових очей.

Вперше за все життя, йому не хотілося стрімкого розвитку подій за звичним розкладом «прийшов-побачив-наслідив». Було незвичайне бажання просто бути поруч, вдихати запах її волосся, ніби ненароком торкатися, день і ніч чути її голос. Непереборне бажання насолодитися нею незвіданою брало верх над тваринним інстинктом справжнього самця володіти її тілом. Ніколи в житті чоловік так не закохувався. З нею він забував про час, який просто розчинявся, про справи й турботи, які відходили на задній план, і навіть про те, що у нього є жінка.

Офіційно Аркадій розлучений. А неофіційно уже п’ять років морочить голову жінці, яка з кожним днем втрачає надію на спільне сімейне життя. Так буває. На жаль чи на щастя. Вони зі Світланою колеги. Сто років, як кажуть, знайомі. Вона старша за Аркадія на сім років. Мудріша, терплячіша. Коли він розлучився з дружиною й залишився без даху над головою, просто по-дружньому, як тоді здавалося чоловікові, запропонувала якийсь час пожити в неї. Діти дорослі, живуть окремо, чоловіка у Світлани й не було ніколи. Погодився. Думав тимчасово, а застряг на п’ять років. Жодних почуттів, крім поваги і вдячності не було в душі до цієї жінки. Навіть ловив себе на думці, що називає її не інакше як співмешканкою… грубо, але чесно. За п’ять років були й інші жінки, з якими шукав того, чого не знаходив у стосунках зі Світланою. Не міг сказати, що йому подобалося таке життя, просто влаштовувало.

Вікторія практично нічого не знала про Аркадія. Познайомилися у спільних знайомих. Розлучений, освічений, приємний, красивий — те, на що звернула увагу насамперед. Своєю поведінкою за кілька зустрічей Аркадій завоював серце жінки. Воно ще ледь оклигало після гіркого досвіду попередніх стосунків, важкого розлучення й неминучих втрат. Але відчувала, як озивається-тріпоче, коли він поруч.

Вікторія після розлучення вирішила повернулася в рідне місто. Нова робота, нове житло, нові турботи. Й Аркадій. Чому вони раніше не зустрілися? Можливо, все по-іншому склалося тоді в житті кожного. Хоча, можливо, й не помітили б тоді, один одного. Так мало бути. Їй хотілося бути відвертою у своїх нових стосунках. Вона вірила чоловікові, який нічого не обіцяв і не вимагав.

А він саме тоді ступив на стежину обману. На запитання віджартувався, мовляв, нікого не було й немає, а серце багато років чекало лише її. Щоразу після зустрічей із Вікторією повертався в дім Світлани. Щоразу відкладав розмову про те, що покохав іншу. Сам себе ненавидів за своє боягузтво сказати правду обом жінкам. Але брехня так м’яко стелила, так гарно складалися пазли омріяного майбутнього. Можна було не поспішати розвивати стосунки з Вікторією, але й не ставити крапку зі Світланою. І не знати скільки б ще тривало так, якби Світлана не запідозрила. За п’ять років спільного життя знала уже Аркадія, як облупленого. З усіма його походеньками, захопленнями, якими він світився й думав, що ніхто не здогадується. Світлана мовчки ковтала, як гірку пігулку, його зради й інтрижки. Самотність заглядала у вікно і скалилася нестерпно щоразу, як жінка хотіла викинути його речі, викинути його зі свого серця. Мирилася, бо Аркадій непоганий господар та й людина добра, словом її ніколи не образив. З ним було просто добре навіть мовчати. Але цього разу… відчувала, що то не просто забіг на кілька тижнів, розуміла, що Аркадій захопився неабияк. І сумніви розвіялися остаточно після проведення слідчо-пошукових дій у телефоні й ноутбукові чоловіка. Світлана й не збиралася розкисати, а поготів щось запитувати в Аркадія. До цього вона опускатися не буде. Це тільки чоловіки думають, що вони щось вирішують у своєму житті. Уміла подати все під таким соусом, що Аркадій і не підозрював, що його рішення — це винятково те, чого хоче Світлана.

У новому колективі Вікторія почувалася впевнено, але викладалася на двісті відсотків, щоб завжди відповідати високому рівню. Закрутилася, заморочилася, що кілька днів навіть не знаходила часу, щоб відповісти коханому. Нарешті підписано контракт, над яким вона працювала, то ж можна було з полегшенням видихнути і викроїти час для себе. Вікторія набирала Аркадія, в очікуванні його голосу настрій біг вгору східцями радості.

— Привіт, мій дорогий! Я так скучила! Думала про тебе увесь час!

— Це добре, що думали, — у відповідь почула незнайомий жіночий голос. — Не кидайте слухавку, ви маєте мене вислухати…

Слухала й не вірила. Як же так? Як він так міг? Чому не сказав, не пояснив? Навіщо ж стільки брехні?

— … я дуже багато вклала в нього, щоб так просто віддати комусь, ви мене розумієте? — жінка в телефоні видихнула завершальні слова монологу. — Тепер ви знаєте все. Вирішуйте, але спокійно жити разом із ним я вам не дам! А хочете дослівно перекажу, як він викручуватися буде?

Нічого не хотіла. Вимкнула телефон. Дістала із шафи коньяк, кілька ковтків потекло розплавленим оловом у горло. А що, власне, вона має вирішувати? Накинула пальто і вийшла в натовп. Зараз найбільше хотілося загубитися в місті. Розчинитися в гамірній буденності, забутися, звільнитися від його слів. У житті треба залишати лише те, що зможе надихати й наповнювати енергією, зі всім іншим треба розставатися без жалю. Аркадій перестав існувати. Без жалю, без докорів, без з’ясувань. Вона не дала йому найменшого шансу на це — на дзвінки не відповідала, зустрічей уникала, листи й повідомлення видаляла непрочитаними. Переслідування припинилося за якийсь час. Можливо, Світлана розповіла.

Випадково якось зустрілися, обачила його краєм ока на іншій вулиці. Аркадій перебіг через дорогу й узяв її за лікоть, повернувши до себе.

— Привіт, дозволь я все поясню… прошу, лише кілька хвилин! — благально дивився в очі, але Вікторія за ним бачила чіткий силует жіночої постаті, яка переможно посміхалася. То була брехня.

— Вибачте, ви обізналися. Ми не знайомі, — різко звільнила свою руку.

І пішла. Назавжди залишила його з тією. Переможницею…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.