Такі смачні круасани…

croissant

Уляна поспішала. До святкування залишалося лише п’ять годин, а в неї роботи – на всі дванадцять. Вже увечері в двері її квартири постукають гості, а вона навіть меню ще не склала, й зеленого уявлення не мала, чим пригощатиме-частуватиме друзів.

В Уляни день народження. Їй виповнилося 35 років, спершу вона взагалі хотіла “відмовчатися” і не святкувати уродин. Бо що ж святкувати, чому радіти?! Роки спливають як гірська річка, позаду невдалий шлюб, попереду невідомість… Найближче майбутнє не віщувало жодних змін на краще: відсутність кавалера, напруга на роботі, непевне фінансове становище… Проте нечисленні друзі наполягли на святкуванні.

– Все ж таки маленький ювілей! – переконувала подруга Алла. – Та й навіщо лякатися свого віку. Тобі не 60 і навіть не 50! Тому як собі хочеш, а ми в середу о 20.00 у тебе. Уяляно, 35 – це не вирок! 35 – це ще один новий маленький старт до чогось хорошого і щасливого!

– Це будний день, та й на роботі катастрофа… Я навіть приготуватися як слід не зможу, – все ж таки намагалася заперечити Уляна.

– А ми тобі допоможемо. Тим паче, прийдемо не на застілля, а лиш для того, щоб тебе привітати. Ти про наїдки не думай. Купиш тортика і все.

– Та ні, лише тортик не годиться…

Відстоювати свою думку Уляна ніколи не вміла. Тому й погодилася у свій день народження влаштувати вечірку. Зрештою, не зручно перед друзями – не проганятиме ж вона їх із порогу. Байдуже, що вони не розуміють її настрою (точніше, відсутності гарного настрою)… Байдуже, що в офісі всі у відпустці, а на ній “висять” термінові та пріоритетні завдання-проекти… Основне – догодити друзям. Хочуть святкування – матимуть!

Що тільки не вигадувала Уляна, але чим накривати на стіл, так і не придумала. Лише тортик і справді не годиться. Це ж, як казала Алла, ювілей. Хоч і маленький!

Усе відклала на останній день. Тому й не знала, за що братися. Спершу вирішила забігти в супермаркет (добре, що шеф із роботи відпустив раніше).

“У магазині й складу меню…, – втішала сама себе. – Може, щось у вічі потрапить, якийсь салатик вигадаю, картоплі спечу зі свининою, ікри для канапок куплю, овочів та зелені. На десерт – фрукти та морозиво. І вина куплю смачного, натурального…”.

Від роздумів Уляну, яка метушилася між довгими лядами, заставленими різноманітними товарами, відволікла худорлява і смуглява дівчинка-підліток:

– Можна хвильку вашої уваги? Мене звуть…. (ім’я Уляна прослухала), я представник компанії…

– Дякую, мені нічого не потрібно, – Уляна не дала змоги дівчинці-підлітку продовжити свою рекламну оповідку…

– Лишень хвилинка, заповніть анкету – і я дам вам спокій.

– Дівчино, що за нахабство! Ви погрожуєте? А якщо я нічого не заповнятиму, ви так і ходитимете за мною? –  в Уляни увірвалося терпіння.

– Маєте гарну нагоду виграти поїздку до Франції, – дівчина була хоча й непримітною, проте наполегливою. Ще й дуже вдало й конкретно дала зрозуміти співрозмовниці, що одна з її давніх мрій може здійснитися.

– До Франції? – перепитала Уляна.

– Так, маєте нагоду виграти десятиденну путівку у Францію, в Париж. То як, заповнюємо? – співрозмовниця вмить повеселіла.

– У вас є хвилина! – суворо констатувала Уляна.

Дівчинка-підліток розгорнула папку і почала засипати запитаннями Уляну: Який майонез їсте? Чи любите шоколад? Якої марки-фірми купуєте олію? Чи п’єте знежирений кефір? Який, на вашу думку, найкращий виробник пельменів? Чи купуєте консерви?.. Наприкінці посипалися особисті запитання: дата народження, громадянство, місце праці та проживання.

Уляна відверто дратувалася, хоча на мить й піддалася спокусі – а раптом направду виграє подорож до країни-мрії… Але на шостому чи сьомому запитанні “увімкнувся мозок”, уже ні про що інше, аніж “і як я могла в таке повірити – це ж лохотрон?!”, Уляна думати не могла. Тим паче, вона витрачала і так надто дорогоцінний час…

– Це чудово, – щебетала дівчинка-підліток. – і не випадково. У вас сьогодні день народження і вам точно пощастить! Думаю, саме ви виграєте путівку!

– Ми закінчили? – Уляна проігнорувала щирі побажання співрозмовниці.

– Так, – уперше розгубилася та, – лише поставте внизу анкети свій підпис. Через тиждень за допомогою жеребкування визначатимуть переможців. Якщо вам пощастить, наш менеджер зв’яжеться з вами. На все добре!

“От дурепа, така доросла і вірю в казки… За цей час встигла б купити усе потрібне”, – подумки злилася Уляна, почавши знову безладно блукати міжряддями у супермаркеті.

На щастя, вона все встигла: і спекти картоплю зі свининою, і декілька салатів приготувати, і канапки з ікрою зробити. Коли прийшли друзі, всі страви прикрашали стіл, а в квартирі панував такий аромат, що у всіх гостей аж слинки текли…

Святкували гамірно, весело, довго. Майже до ранку…

Наступного дня Уляна ледве перебула робочий день і мріяла якнайшвидше добратися додому, перемити гору брудного посуду і впасти на ліжко.

Про дівчинку-підлітка Уляна жодного разу не згадувала. Навіть Аллі забула розповісти про те, як на мить повірила, що може виграти безкоштовну путівку в Париж.

І дарма…

Через два тижні Уляні зателефонував менеджер фірми, опитування від якої проводила дівчина-підліток, і спокійно та урочисто повідомив, що Уляна серед числа переможців.

“Розіграш, – подумала вона спершу. – Точно! Чийсь невдалий жарт”.

Але менеджер попросив уже завтра прийти в їхню фірму із закордонним паспортом. Без запізнень. Мовляв, відкриватимуть туристичну візу.

Далі все відбувалося як у сні. Уляна заповнювала ще безліч безглуздих анкет, із кимось розмовляла, знайомилася, підписувала угоди і домовлялася на роботі про непередбачувану відпустку. Її мрія, її давня мрія про Францію здійснювалась…

У реальність усього, що відбувається, Уляна повірила тоді, коли через два тижні переступила борт літака і вмостилася у зручне крісло біля ілюмінатора.

“Привіт, Париже!”…

У перший же день перебування в Парижі, Уляна познайомилася із Данилом, іще одним членом групи-переможців. Їх і в готелі поселили в сусідніх кімнатах. Із ним і вирушила на прогулянку наступного дня…

Вежа, кафетерії, елітні крамниці з парфумами, усміхнені французи і вуличний шансон. Уляна всотувала у себе Париж… Омріяну Францію! І раділа приємній компанії, яку їй склав Данило. Захоплювалася Парижем і ним. І навіть достеменно не розуміла – ким більше? Новий знайомий просто підкоряв її гарними манерами, вишуканим смаком, дотепністю, розумом і… вродою.

“Це неймовірно! Невже я закохалась?! І хто б подумав – де? У Франції! І хто б здогадався – у кого? Не в якогось красеня француза, а в співвітчизника, жителя міста. в якому я народилася, виросла й живу…”, – думала Уляна. А на п’ятий день свого перебування на французькій землі написала електронного листа подрузі Аллі:

“Аллусю, дякую за те, що ми відсвяткували мій день народження! Дякую за те, що ти вмовила мене його святкувати…

Адже якби ти не наполягала на цьому, я б так і не потрапила того дня у супермаркет, не зустріла б там дівчинку-підлітка, не заповнила б тієї, до неймовірності безглуздої, анкети і не писала б тобі зараз із Парижа…

Подруго, таки твоя правда. 35 – це не вирок…! Це лише маленький старт до щасливого життя!

P.S. Тут надзвичайно смачні круасани. Особливо з кавою із молоком… Особливо в компанії найвродливішого чоловіка у світі…”.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.