Травнева злива

rain

Олеся намагалась обережно перестрибувати калюжі. Обережно настільки, наскільки дозволяв швидкий темп ходьби та важкі пакети у двох руках. Чого-чого, а потрапити сьогодні під дощ, вірніше, під сильну зливу, Олеся не планувала. Коли виходила з дому, то й одяглась зовсім по весняному, майже по літньому: легкі шорти, футболка, шльопанці. Звісно, парасольки зі собою не прихопила. І дарма! Могла б здогадатись, що нестерпна спека передуватиме сильному дощу…

Для когось травневі вихідні – це чудова нагода нарешті по справжньому відпочити від зими та затяжних холодних березня і квітня: більшість людей на травневі свята виїжджають на природу, на шашлики, до лісу чи озер; лишень би подалі від міста, від справ буденних, від проблем та поганого настрою-депресії. Для Олесі першотравневі вихідні – чудова нагода навести лад вдома – в квартирі. От і сьогодні вона вирушила на ринок та в магазини, щоб купити усе необхідне для генерального прибирання вдома. Коли усе із списку побутової хімії було куплено, Олеся згадала, що було б непогано змінити фіранки на кухні, тому завітала ще й до магазину з фіранками та шторами. Після спало на думку, що і у ванну знадобилася б нова поличка – уже з повними пакетами вирушила до супермаркету. Там пригледіла і чудові горщики для своїх улюблених гіацинтів.

В результаті рук практично не відчувала – важкі пакети тягнули до землі. От що-що, а з покупками не розрахувала, злилась сама на себе: «За дурною головою нема рукам й ногам спокою. Невже треба було усе в один день купувати, за один підхід…» І тут ще й злива… Миттєва, сильна! За секунду промокла до нитки, тому й навіть не намагалась сховатись від неї в якомусь із магазинів. Поспішала під дощем, як могла минала калюжі… Люди, котрі перечікували зливу хто де: під навісами офісних приміщень, в магазинах чи в авто озирались на дівчину. «Певно думають, що я якась дурепа, – продовжувала подумки монолог із собою Олеся. – Ну нічого! Ще одна вулиця і я уже вдома! А злива… Не з цукру ж я зроблена, не розтоплюсь…»

Перестрибуючи чергову калюжу, Олеся почула як до неї звернулися із тераси кафе, біля якого вона проходила.

– Дівчино, стривайте…

Для певності озирнулась чи нема когось поруч… Ще якоїсь відчайдухи, яка прогулюється під травневою зливою… Поряд нікого не було – значить чоловік з тераси кафе звертався саме до неї.

– Мерщій сюди, – він миттю вибіг під дощ, вихватив із рук важкі пакети, що Олеся й оком не встигла змигнути, і свобідною рукою потяг її під накриття. – Що ж ви так відчайдушно пробираєтесь через цю дощову завісу…

Олеся не зовсім розуміла чого саме хоче від неї цей незнайомець, чому покликав на терасу, забрав пакети…

– Перепрошую, але я й так промокла… Який сенс ховатись від дощу?, – тільки зараз Олеся подумала про те, як певно жалюгідно вона виглядає… – Та й мені вже додому близенько. А ви щось хотіли?

Незнайомець проігнорував запитання дівчини. Продовжив:

– Але й пакети у вас важкі… Як ви взагалі змогли їх зрушити з місця, а тим паче мандрувати з ними під цією зливою… Хм, – він чарівно посміхнувся. – Сильна ви дівчина! Може пройдемо до середини?!

Він мотнув головою у бік входу до кафе.

– Навіщо? Я взагалі-то поспішаю, – цей незрозумілий діалог почав дратувати дівчину.

– Мене Сергієм звати, – чоловік знову проігнорував слова Олесі. І впевнено попрямував через терасу до входу у кафе. Олесі ж нічого не залишалось як слідувати за ним – врешті-решт у руках цього Сергія були її пакети із щойно придбаними речами…

У кафе було людно, проте не шумно. Відвідувачі перечікували зливу, ласували десертами та напоями, гомоніли про свої справи… З колонок лунав кантрі-блюз – такий незвичний музичний вибір для місцевих кафе. Проте саме таку музику й любила Олеся. Мелодії народжені гітарою, губною гармонікою й скрипкою – полонили, заспокоювали. Вона зібралась із думками, спробувала опанувати себе, розслабитись.

Сергій зупинився біля столика в кінці залу, акуратно поставив пакети, мило посміхнувся:

– Присідайте, вам потрібно перепочити і хоч трішки просохнути. До речі, може познайомимось, як вас звати?

– Олеся, – дівчина зрозуміла, що сперечатись із чоловіком нема сенсу, і втомлено опустилась на стілець. Може хоч зараз він пояснить, чого хоче і чому окликнув її на вулиці.

– Олесечко, я пригощу вас чимось смачненьким, – він хвильку подумав і продовжив. – Ви знаєте, у травневу зливу найкраще смакує шоколадний тортик із кавою латте.

Сергій підкликав офіціанта, замовив для себе і Олесі тортик, каву і фруктовий фреш. Дівчина все ж таки не витерпіла:

– Може поясните, що усе це означає?

Сергій щиро розсміявся:

– Ви, мабуть, подумали, що якийсь божевільний. Так? А все набагато простіше. Стоячи на терасі, я помітив вас ще здалеку. І уже коли ви зрівнялись із терасою, вирішив діяти, адже не міг опустити шансу познайомитись із такою вродливою і відчайдушною дівчиною…

– Зрозуміло, – як вона відразу не здогадалась, що цей вродливий незнайомець – звичайнісінький бабій, який намагається її спокусити. Але, звісно, час і обставини він вибрав не найкращі… Вголос цього дівчина не сказала, лише запитала: – А чому це ви вирішили, що я відчайдушна?

– А як по іншому… Хіба ж це не відчайдушний крок – прогулюватись під зливою, ще й із важкими пакетами в додачу…

– Зовсім я не прогулювалась, – обурилась. – Я з ринку повертаюсь… Додому… А ховатись від дощу було б марним, я й так промокла…

Олеся б і далі продовжила злитися, якби до їхнього столика не підійшов офіціант і не приніс замовлення…

cake

Шоколадний тортик із фруктовим фрешем, а згодом і кава латте, направду дуже смакували. Сергій вміло направив розмову у потрібне русло і Олеся припинила обурюватись та злитись. Він розповідав про себе, про те, що уже шостий рік живе в цьому місті, має свій бізнес, вміло жартував і ще більш вміло робив компліменти. За вікном припинялась травнева злива і повітря миттю стало прохолодно свіжим, напоєним ароматами зелені та квітів, які росли у вазонах на підвіконні. Олеся захоплено слухала нового знайомого, теж сміялась і не припиняла дякувати за компліменти. Яке ж дівоче серце не розтане від гарних слів! Вона й забула про пакети, про те, що поспішала додому, про те, що на неї чекало генеральне прибирання та ще безліч незакінчених справ. Сергій зачарував її якось миттєво і їй навіть ніякового стало за свій зовнішній вигляд, промоклі футболку та шорти, мокре волосся і, мабуть, не зовсім вдалий макіяж. А ще й цей катрі-блюз… Якось магічно зближував її зі Сергієм! Не інакше – як диво!

«Це ж треба було познайомитись із таким вродливим чоловіком при таких обставинах, – вже подумки прокручувала в голові. – Як, мабуть, безглуздо я виглядаю…»

Та Сергій зовсім не думав про Олесині промоклі футболку та шорти. Він направду дуже щиро робив компліменти і навіть неозброєним оком було видно, що Олеся йому, ну, дуже подобається.

Незабаром травнева злива припинилась остаточно, закінчився фреш та тортик. Олеся розуміла, що настав час прощатись із чарівним чоловіком.

– Ну що ж, мені уже час йти. Тим паче, дощ закінчився. Дякую, Сергію, за частування та милу компанію. Було приємно познайомитись. І, до речі, ще на початку нашого знайомства, ти не помилився – у травневу зливу направду дуже смакують шоколадний тортик і кава лате…

Але Сергій і не думав прощатись з Олесею. Він розрахувався, взяв пакети і викликався провести дівчину додому. Ще й запропонував, зовсім не жартуючи:

– До речі, я тобі можу допомогти поприбирати…

– Це б було уже занадто… І забагато чудес як на один день…, – замріяно відповіла Олеся. – Тим паче, мені соромно запрошувати тебе до себе додому – там такий безлад.

Цього дня Олеся й не запросила Сергія на горнятко чаю. Проте вже наступного дня, ретельно навівши лад, почепивши нові фіранки та прикрасивши кухню гіацинтами у нових красивих горщиках, увімкнувши улюблений кантрі-блюз у виконанні американських виконавців, люб’язно частувала свого нового знайомого власноруч спеченим шоколадним тортиком.

Було дуже смачно, про що Сергій не втомлювався повторювати…

А потім у Олесі та Сергія було ще багато днів, тижнів, місяців й років проведених разом. Вони й досі разом, одружені, виховують донечку.

А ще в Олесі з Сергієм гарна традиція – щороку, коли падає перший травневий дощ чи злива, усією сім’єю вибиратись у кафе, де вони познайомились. Офіціанти радо вітають їх у своєму закладі, і знають чим частувати бажаних гостей. І звісно щоразу, коли Олеся та Сергій, їхня красуня донечка зручно вмощуються за столиком в кінці залу, вмикають улюблений Олесин кантрі-блюз.

І, до речі, якщо злива сильна, тепла, ну зовсім-зовсім така як багато років тому, Олеся виходить під дощ, піднімає обличчя до неба і дякує… Дякує цій зливі за щастя, за те, що кохає і кохана… І танцює під мелодії улюбленого кантрі-блюзу, не соромлячись свого щирого танцю посеред вулиці, віддається музиці та щастю сповна… А Сергій, як і багато років тому, милується нею, такою чарівною, такою вродливою і такою промоклою до нитки…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.