Тривожні сни

romantic love

Четверту ніч поспіль Катерині снився Ігор… І сни були тривожними: ніби вона поспішає на зустріч до хлопця, а він чекає її на старенькій зупинці з рожевими гвоздиками в руках, одягнений святково – в білу сорочку та чорні класичні штани, усміхається якось дивно і немовби плаче, ніби сміється крізь сльози. Вона підходить до нього і на душі важко, слова застрягають в горлі, а Ігор обнімає її і шепоче, що ніколи й нікому її не віддасть. І здається, ніби вона хоче бути поряд із ним, але одночасно щось сильне та міцне тримає її, не впускає, тягне до себе – назад у прірву.

І дивно все якось – Катя знає цю стареньку зупинку, але не розуміє, чому саме тут зустрілася з Ігорем, вона не любить гвоздик й Ігор знає про це, але чомусь дарує їй нелюбі квіти. І взагалі… Вона не бачила Ігоря довгих вісім років, він далеко, за тисячі кілометрів від неї, то чому ж являється у сні?

 

Ранки стали тривожними. Катерина прокидалася без настрою і не могла розтлумачити дивних снів. Хотіла зателефонувати до Ігоря, але не наважувалася. Що ж скаже йому: “Привіт! Як життя?”. Та й не факт, що номер телефону Ігоря дійсний…

У голову спадали погані думки, і як не намагалася відігнати їх від себе, вони не відступали і чорною тінню переслідували Катерину. Десь глибоко в душі дівчина каялася і знала, що свого часу дуже негарно повелася з Ігорем, що зрадила і покинула, розбила любов і пішла до іншого. І, напевно, сни, які щоночі опускалися на її подушку, були ні чим іншим, як совістю, що глухо кричала і страждала… Каялася…

 

Їй було 14 років, коли Ігор по-дитячому наївно запропонував: “Катю, давай зустрічатися”. Погодилася, до кінця не усвідомлюючи, що таке стосунки між хлопцем і дівчиною, що таке кохання.

У школі мала чим вихвалятися. Адже не всі однокласниці могли похизуватися хлопцем-залицяльником. Була гордим дівчиськом, зазнавалася.  Ігоря сприймала як друга, але близько до себе не підпускала, хоча поза очі авторитетно заявляла: “Ігор мій хлопець”. Спочатку по-дитячому використовувала його – то портфель скаже додому занести, то на морозиво запросити, то в кіно. Вирізнялася вимогливістю та перебірливістю – не хотіла абияк… Тому й на побачення ходила тільки тоді, коли Ігор міг запропонувати щось цікавеньке та незвичне, і подарунки приймала лише найкращі. А потім закохалася… Так само по-дитячому і щиро…

Ігор був її однокласником. Тому радів, що може багато часу проводити поряд із Катериною. Задля неї і на уроки ходив, хоча був не найкращим учнем і любив прогулювати школу. Під час великої перерви водив її в їдальню, пригощав шоколадом. Додому завжди проводжав, а потім приходив до неї виконувати домашнє завдання. Завдяки Катерині став успішнішим, його оцінки помітно покращали і тішили вчителів.

Практично ніким і нічим, окрім Катерини, не цікавився. Із друзями мало часу проводив, не хотів ані на хвилинку залишати дівчину. Усі літні канікули провів із нею – їздили у село, відпочивали на озері, подорожували Карпатами і насолоджувалися юністю.

Звісно, спочатку бачив, що Катя сприймає його тільки як друга, та коли у дівочих очах спалахнув маленький, ще ледь помітний, вогник любові, був найщасливішою людиною на землі. На відміну від Катерини, уже по-дорослому сприймав життя…

Рік промайнув весело, цікаво і, як завжди буває у таких випадках, швидко. В десятий клас Ігор не пішов. Вирішив обрати інший життєвий шлях, аніж ровесники. Звісно, довго вагався, як вчинити правильно, не помилитися і не прогадати. І прийняв рішення поїхати до батька в Росію. На заробітки. Заробити грошей, повернутися й одружитися з Катериною. А тоді закінчити навчання та здобути хоча б неповну вищу освіту.

Катя звістку сприйняла болісно. Залишалася впертим дівчиськом і не подорослішала. Плани Ігоря на майбутнє лякали її. Слова “одруження”, “сім’я”, “заробітки” були для неї чужими й незрозумілими. Та після довгих умовлянь та пояснень хлопця, Катерині нічого не залишилося, як прийняти правду.

Пообіцяла чекати. Ігор пообіцяв телефонувати і писати…

Останній вечір провели, як ніколи, просто. Просиділи мовчки на лавочці біля її під’їзду, а коли настав час прощатися, Ігор, аби хоч якось звеселити кохану, почав жартувати. Мовляв, заробить грошей, повернеться і купить їй найкрасивішу сукню на випускний вечір… Вона усміхалася і плакала.

Перші дні та тижні минали жахливо. У Катерини зіпсувався апетит, кудись поділася гординя та зазнайкуватісь, зникло бажання вчитися… Батьки турбувалися про неї, а тоді зрозуміли, що наразі нічим зарадити донечці не можуть, мусить самостійно пережити перші дорослі страждання…

Мабуть, саме тоді Катерина й подорослішала…

Ігор, як і  обіцяв, телефонував та писав. І його дзвінки та листи стали для Каті центром Усесвіту, основним стимулом у житті. Вона змінилася. Стала м’якшою та добрішою, привітнішою та комунікабельнішою. Це помітили оточуючі, у неї почали з’являтися подруги…

Добігав до завершення навчальний рік. Ігор телефонував усе рідше, листи взагалі перестали приходити. Казав, що має багато роботи, що зайнятий і втомлюється. Катя вірила йому, але в душі зароджувалися перші сумніви. Потрохи  відвикала від щоденних телефонних розмов та листування…  І часу в самої ставало обмаль – наближалися іспити.

Ігор не купив їй найкращої сукенки. Проте Катерину обурював не цей факт… Він не приїхав на її випускний вечір… Усе пояснив, але тепер Катерина вперто відмовлялася приймати будь-які пояснення. Навіщо їй його гроші, навіщо обіцянки і плани на майбутнє, якщо сьогодні вона самотня і покинута… Тим паче, вона чекала його майже рік, а він ущент розбив її мрії та надії.

Ігор виїхав із батьком до Італії. Планував там попрацювати ще один рік, а вже тоді повернутися на Батьківщину, до коханої Катерини. Розумів її розпач та злість, але ж хотів якнайкраще для них двох. Сумував за нею і також страждав, але іншого виходу не бачив. Врешті-решт, він – дорослий чоловік і хоче, щоб його майбутня дружина мала усе найкраще – своє житло та гарний побут, достатню кількість грошей на той час, поки він повернеться і навчатиметься. Катя не вірила у реальність його планів. Відмовлялася вірити і хотіла одного – повернення Ігоря.

На вулиці буяло літо… Минуло достатньо часу для того, аби образ Ігоря затерся у пам’яті молодої симпатичної дівчини. Вона сильно злилася на нього і відмовлялася спілкуватися по телефону. А хлопець щодня телефонував із далекої сонячної Італії в надії почути її голос… Батьки Катерини звикли до думки, що Ігор вчинив негарно і навіть не кликали доньку до телефону.

Одного серпневого дня Катя поверталася з університету, в який успішно вступила після закінчення школи. Того дня якраз залагоджувала питання про поселення в гуртожиток.

Спека надворі стояла несамовита… Тому проходячи повз фонтан, дівчина зупинилася, повністю віддаючись легким та холодним крапелькам води. Не зважала на перехожих, що зупинялися поряд із нею, аби фонтан освіжив і їхні розпашілі обличчя та тіла.

Легенький сарафан майже увесь промок, але це було єдиним порятунком від міського нещадного сонця…

– Ви знаєте, що так можете застудитися? – незнайомий хлопець звернувся до Каті і, безцеремонно взявши за руку, відвів від фонтана.

Катя не одразу зрозуміла, що відбувається, тому і не встигла щось заперечити.

– Одного разу моя сестра влітку вирішила врятуватися від спеки і облилася відром холодної води. Наслідки були плачевними – місяць пролежала в лікарні, лікуючи запалення легень.

– Шкода, – відповіла Катя. – Але не думаю, що мене спіткає доля вашої сестри.

– Дай Боже, але жартувати зі здоров’ям не варто. Йдемо краще вип’ємо соку.

– Йдемо, – Катя погодилася. Вперше після від’їзду Ігоря вона наважилася піти кудись з іншим хлопцем, тим паче, зовсім незнайомим.

Мокрий сарафан та прохолодний сік усе ж таки зуміли врятувати від спеки. Катерина була задоволена, їй було комфортно. З незнайомцем швидко знайшла спільну мову. Олег виявився студентом п’ятого курсу того ж університету, у який вона вступила. Катя розпитувала хлопця про навчання, життя в гуртожитку, про викладачів та студентів. А він розповідав про студентські звичаї та сесії, смішні історії та кумедні випадки із життя своїх друзів.

Вони обмінялися номерами телефонів. І домовилися зустрітися першого вересня. Ось так несподівано і випадково у Катерини з’явися друг.

Із початком навчального року в університеті життя дівчини кардинально змінилося. Дні стали насиченими і наповненими новими враженнями, емоціями та знайомствами. Щодня до Катерини приходив Олег, він познайомив її зі своїми друзями і вона одразу стала улюбленицею компанії.

Ігор продовжував телефонувати. Тепер вже на мобільний. А Катя відповідала тільки тоді, коли вважала за потрібне. Часто збивала його дзвінки і сама телефонувала аж через декілька днів.  І то лише тоді, коли поруч не було Олега. Не хотіла розповідати новому другові про Ігоря, вирішила залишити своє минуле кохання у таємниці.

І якось природно дружба Олега та Каті переросла у щось значно більше. Зустрічі стали особливими і молода пара все частіше віддалялася від друзів. Дівчина познайомила Олега з батьками. Ті схвально відреагували на вибір Катерини і прийняли Олега, як майбутнього нареченого своєї доньки.

Закономірно, про Ігоря і його плани на щасливе майбутнє з Катериною усі забули. І тільки іноді ввечері, коли залишалася сама, Катерина згадувала своє перше кохання. Уже не сердилася на Ігоря, а з трепетом у серці думала про нього і про те, як складеться його життя. На той час не вважала, що зрадила хлопця. Усе сталося само собою, як кажуть, від долі не втечеш.

Звісно, Ігор також усе розумів. Але не хотів так просто віддавати кохану іншому…

Він приїхав несподівано. Нікого не попередивши. Відшукав гуртожиток, у якому мешкала кохана. Чекав біля входу.

Того зимового вечора Катерина не сподівалася зустріти Ігоря. Якщо чесно, взагалі іноді думала, що їхні життєві шляхи ніколи більше не перетнуться. І лише гарні спогади нагадуватимуть про перше кохання. Але не сталося, як гадалося.

Не знаючи чому, побачивши Ігоря, Катерина зраділа. І в мить забула про образи, про своє нове життя та про Олега.

Нічого не запитуючи, кинулася йому в обійми і довго стояла, обнявши його. А тоді ніби отямилася…

– Пробач, Ігоре, але майбутнього у нас нема. Не запитуй і не проси, розійдімося друзями…

Найжорстокіша фраза, яку може почути хлопець від дівчини саме так і звучить – залишімося друзями…

– Але ж…

– Прошу тебе, прошу… – благала Катерина. – Не кажи нічого…

І Ігор промовчав. Змусив себе мовчати. Це було великим приниженням для хлопця і болючим ударом. Він був готовим до цієї зустрічі, але все ж таки сподівався, що Катерина залишиться з ним. Він був готовим пробачити їй усе, аби тільки бути разом із нею. Тому тільки попросив:

– Подумай, Катерино, до завтра: про нас і про те, як ми кохали один одного, про наше майбутнє і про те, що ми можемо бути щасливими. І якщо в твоєму серці прокинеться вогник нашого кохання, то приходь у парк. Я на тебе чекатиму…

Не сказавши на котру годину і не промовивши більше й слова, пішов…

Відтоді Катерина більше не бачила Ігоря. Наступного дня у парк не пішла… Усе добре зважила і обміркувала, та вирішила, що зможе бути щасливою з Олегом, а Ігор – лише минуле.

Ігор чекав на неї у засніженому парку увесь день. І аж опівночі неспішною ходою попрямував у своє життя, в  якому не судилося бути Катерині…

Катерина одружилася з Олегом наступного року. Їхня сім’я була молодою, але щасливою. Жили в гуртожитку дружно та мирно – вона навчалася, він – працював. Про народження дітей не замислювалися, постановили, що поговорять про це, коли Катя закінчить університет.

Про Ігоря знала одне – хлопець повернувся в Італію і на Батьківщину більше не приїжджав.

А через чотири роки після одруження Олег загинув в автомобільній катастрофі. Життя Катерини знову змінило своє русло і потекло якось байдуже та відчужено… Смерть чоловіка стала не лише травмою для молодої дружини, а й сильним психологічним ударом, від якого оговтувалася довго та важко – майже два роки.

 

І тепер чомусь у її сни почав приходити Ігор. Не Олег, не автомобільна катастрофа, ані важкі переживання, яких зазнала. Лише Ігор, стара зупинка та рожеві гвоздики, яких вона терпіти не може…

Ігор приходив у сни Катерини сім днів поспіль. А тоді знайомі переповіли, що півроку тому батьки Ігоря загинули в автомобільній катастрофі. Він залишився сам у чужій країні – дружини та дітей не мав.

Катерина звістку сприйняла боляче, адже сама перейшла через аналогічне випробування. Злий випадок і у неї забрав дорогу і близьку людину… І їй, як ніколи раніше, захотілося побачити Ігоря, поспівчувати йому, обійняти та зігріти, допомогти і підтримати…

***

Ще через півроку Ігор повернувся в Україну. Насамперед прийшов до Катерини. Образи в порівнянні з болем та відчаєм, яких зазнав, здавалися безглуздими і непотрібними. Злість на кохану минула. Хотілося одного – спокою. І ще трішки любові і впевненості, що залишився не сам на одинокій землі.

– Ти потрібна мені, а я потрібен тобі, – сказав Катерині не вітаючись. – Лише разом ми зможемо забути жахіття минулого.

І Катерина відповіла:

– Так, Ігоре. Я більше ніколи не змушу тебе страждати.
Лише втрачаючи, люди починають цінувати те, що мають. Особливо своє життя та життя найдорожчих людей. А їх, як відомо, не так вже й багато. На пальцях руки перелічити можна…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.