У ніч, коли пахне хвоєю, цитрусовими та хорошим настроєм…

nytime

Місто тонуло у передноворічній лихоманці: вітрини магазинів миготіли вогниками, заманюючи до себе покупців; люди поспішали і скуповували найкращі сувеніри, ялинкові прикраси та феєрверки; торговці майже задарма розпродували лісові красуні, аби якнайшвидше повернутися додому. Усе навколо гуло, шуміло, метушилося у передчутті свята. Кружляли сніжники, за щічки щипав легенький морозець та малював на вікнах авто чудернацькі узори.

На календарі було 31 грудня… У повітрі витав запах хвої, цитрусових та хорошого настрою. Перехожі усміхалися одне одному, вітали зі святом і бажали благополуччя в Новому році. Ніхто не говорив про політику, економічну кризу, епідемію грипу та ціни на бензин. Місто викинуло з голови сіру буденнщину, а його мешканці метушилися в теплих кухнях багатоповерхівок, поспіхом завершуючи необхідні приготування для зустрічі довгоочікуваної Новорічної ночі. Усі були чимось зайняті: жінки готували традиційні страви – салати олів’є та заливну рибу, одночасно накручували волосся, прасували святкові сукні та фарбували нігті; чоловіки лагодили ялинкові вогники, які чомусь щороку ламалися найневдалішої миті, ставили в холодильники шампанське та вивчали телепрограму; дітлахи сміялися і заважали дорослим надмірною допитливістю: “Чи правда, що у Новорічну ніч треба загадувати 12 бажань? Чи Дід Мороз і святий Миколай – одна і та ж особа? І чому Новий рік буває раз у році?” Спокійними і безтурботними залишалися лише домашні тварини, їх мало турбувало, чи настане Новий рік, чи попередній триватиме до безконечності. Для них головне – щоб у тарілочці була смачна їжа і щоб господарі не скупилися на ласку й тепло.

§§§

Маркіза, улюблениця Лізи, ліниво спостерігала за своєю господинею. Кішці не подобалося, що Ліза неуважна до неї, але ініціативи не виявляла, до ніг не ластилася. Вичікувала, коли дівчина сама згадає про неї. Лізка метушилася на кухні… Маркіза скучала за Валеркою, колишнім хлопцем Лізи. Він завжди знаходив для кішечки час, гладив за вушком, говорив пестливі слова й дуже любив, коли вона вмощувалася на колінах та муркотіла. Маркіза втомилася очікувати на прихід Валерки, він не заходив у гості вже третій місяць поспіль, і кішка втратила останню надію побачити його в їхній з Лізкою квартирі. Проте сумувати за ним не перестала і сердилася на господиню, котра скупилася на ніжність та ласку…

На відміну від Маркізи, Ліза сподівалася, що Валерка все ж таки прийде. Вона не втрачала надії, що Новорічної ночі вони помиряться, хлопець попросить пробачення й освідчиться їй, запропонує вийти за нього заміж. Самотніми вечорами Ліза часто уявляла, як вони зустрінуться після довгої розлуки. Картала себе за те, що влаштувала коханому привселюдну сцену ревності, і мріяла про перемир’я.

Вони зустрічалися два роки, вже планували навіть жити разом, Валерка часто залишався у Лізки на вихідні, навіть сусіди звикли називати їх молодою сім’єю. Але одного разу Лізка приревнувала хлопця до його співробітниці Лариси. Довго мучилася здогадами і припущеннями, а коли Лариса зателефонувала до Валерки серед ночі і попросила приїхати до неї у дуже важливій справі, не витерпіла. Спочатку, відразу після того дзвінка, прогнала Валерку, не вислухавши його пояснень. Наступного ранку з’явилася до нього в офісі й у нестримній істериці зчинила справжній скандал: била все, що потрапляло під руки, кидала образливі слова Ларисі, а Валерці просто наказала більше ніколи не телефонувати і щоб ноги його не було на порозі її квартири. Згодом зрозуміла, що вчинила неправильно, необдумано та некрасиво, однак відступатися від свого не хотіла – заважала гордість. Валерка не дзвонив і не прихїодив. Навіть їхні спільні знайомі нічого не розповідали про хлопця. Лізка сумувала, Маркіза незадоволено докоряла їй поглядом та ігнорувала її присутність поряд. Вони обоє очікували, що одного дня Валерка прийде, Лізка вибачить йому, не ревнуватиме, забуде про прикрий скандал – і все знову стане на свої місця. Але час минав, Валерка не приходив… Місто тонуло у передноворічній суєті…

Місто шуміло, звідусіль лунали веселі голоси його жителів, з екранів звучало традиційне: “З Новим роком!”, президент виголошував святкове привітання. До Лізки ніхто не приходив… Вона сиділа у кріслі й відстороненим поглядом дивилася у вікно, Маркіза спала та тихенько муркотіла.

Лізка починала розуміти, що Валерка не з’явиться, що дарма вона накрила святковий стіл, спекла за найновішим рецептом торт “Побачення для двох”, приготувала олів’є та заливну рибу. Вона так хотіла здивувати хлопця, адже ніколи не стояла біля кухонної плити, ніколи не пекла солодощів і не готувала заливної рибу. Зазвичай купувала продукти в супермаркеті, розігрівала у мікрохвильовці й уже готові страви подавала до столу. Але напередодні Нового року взялася до справи серйозно – три дні вчилася пекти торт, питала порад у подруг, замішувала тісто, експериментувала з кремами та начинками, прикрашала квіточками та свічками. Проте Валерка не здогадувався про героїчні кухонні подвиги Лізки і навіть не думав йти на перемир’я, тим паче Новорічної ночі. Він задоволено зустрічав її з новою коханою Ларисою, а про Лізку й не згадував.

nytimefire

Коли годинникові стрілки зійшлися на позначці 00.00 і нічне небо засвітилося різнобарв’ям феєрверків, коли сусіди дружніми компаніями почали виходити на вулицю, запалювати бенгальські вогники, коли місто огорнула суцільна ейфорія свята та щирої віри у нове, краще і цікаве життя, Лізка перехилила келих шампанського, загадала одне-єдине бажання і погладила Маркізу за вушком. Кішка запитально подивилася на неї: “Ну-ну, і що робитимеш далі?” Лізка вголос відповіла:

– Я побажала, щоб цю новорічну вечерю скуштував найкращий чоловік у світі. Чому сумувати? Сумніваєшся, Маркізо? От зараз вийду на балкон, гукну першого зустрічного перехожого і запрошу до нас. Він і буде найкращим чоловіком.

Маркіза лише ліниво потягнулася і вмостилася до сну.

– З Новим роком! – гукала Лізка з балкона своєї квартири до чоловіка, який проходив повз. – Заходьте до нас на новорічний вогник.

– Якщо хочете провести Новорічну ніч, вислуховуючи сумну історію кохання, то я з радістю попрошу вас пригостити мене гарячим чаєм.

– Байдуже – сумна чи весела, піднімайтеся і поласуєте не лише чаєм, а й вишуканим тортиком. І традиційно – салатом олів’є та заливною рибою.

– Як у фільмі “З легким паром”?

– Саме так, – Лізку захопила її ж гра. Вона відразу забула про Валерку, заінтригована тим, що затіяла. Головне, щоб незнайомець не виявився звичайним волоцюгою чи п’яницею

Незнайомця звали Романом. Він не був ані п’яницею, ані волоцюгою, а доволі пристойним і вродливим чоловіком. Поки Лізка розігрівала чай, розповів про себе: власник мережі ресторанів, розлучений, має доньку, яка проживає зі своєю матір’ю закордоном. Вони виїхали туди декілька років тому на постійне проживання до батьків колишньої дружини. Розійшлися за спільною згодою, бо зрозуміли, що не кохають одне одного. Цієї Новорічної ночі залишився сам, бо нова супутниця життя, претендентка на роль наступної половинки, зрадила його зі своїм співробітником.

Коли Роман заговорив про зраду коханої зі співробітником, Лізка голосно засміялася:

– А вашу дівчину випадково не Ларисою називають?

– Ларисою, – Роман захопився розмовою. – Я вірив їй більше, ніж собі. А вона підло зраджувала мене. І лише вчора сказала, що має іншого, розповіла про все, зібрала речі й пішла від мене. Знав би її коханця, набив би пику. Ой, а ви звідки знаєте, що звуть Ларисою?

– От дивина. І не вір після цього, що чудес Новорічної ночі не буває. Хочете, я допоможу вам вгамувати лють, – протягнула чоловікові фотографію Валерки, яка стояла на кухонному столі. – Бийте пику скільки забажаєте – це коханець вашої Лариси… Мій екс-хлопець Валера. До речі, зраджувала вона вас уже давно.

Нові знайомі довго говорили про зраду Валерки та Лариси, дивувалися збігу обставин і тому, що сталося цієї Новорічної ночі: як незвичайний випадок познайомив їх і що взагалі усе більше скидається на сон, а не на реальність. За якусь мить Роман і Лізка стали такими близькими, що й не помітили, як перейшли на “ти” і почали насміхатися зі своїх проблемам та коханих.

fishinaspic

– До речі, Романе, ти не спробував моєї заливної риби. Нехай тебе не лякає те, що я готувала її для Валерки.

Вони знову сміялися, з телевізора лунали пісні Вєрки Сердючки, місто святкувало прихід Нового року – нового життя.

– Знаєш, Лізко, добре, що ти гукнула і запросила мене до себе. Я в боргу не залишуся, попрошу свого найкращого шеф-кухаря зі свого найкращого ресторану, аби навчив тебе готувати заливну рибу.

– А що, не смачно?

– Ну, якби це правильно сказати… Звісно, я ціную те, що ти старалася, готувала і все таке, але буває й смачніше. Треба лишень навчитися. А зараз можна процитувати героя з кінофільму: “Ну і гадость, ваша залівная риба!”

Лізка заходилася реготом:

– Недарма я готувала для зрадника Валери, вибач, що довелося скуштувати тобі…

– Пусте… А тортик, до речі, смачний. Коли спілкуватимешся з шеф-кухарем, розкажи йому рецепт по секрету. “Побачення для двох” буде фірмовим десертом наших ресторанів.

– Домовилися. Романе, ти яке бажання загадував, коли годинники відбивали останні хвилини старого року? – змінила тему.

– Побажав, аби всі закохані у світі ніколи не розлучалися… А якщо серйозно, то встиг загадати їх аж дванадцять. Стояв біля міської ратуші й під бій курантів загадував те, що найперше спало на думку.

– Перелічиш?

– Не можна, не справдяться…

– Ну що ти, сьогодні ж Новий рік, і ми переконалися, що дива бувають.

– Гаразд. Про закоханих усього світу – це було перше бажання. А ще я побажав, щоб моя донька була здоровою і щасливою; щоб колишня дружина зустріла гідного чоловіка, котрий став би хорошим батьком для моєї дитини; щоб у рідних і близьких людей ніколи не виникало проблем; щоб у моєму житті з’явилася справжня жінка, не здатна зрадити; щоб у нас народився син і у доньки був братик; як це не дивно, щоб у країні панував лад, і влада турбувалася про народ; щоб міська влада належним чином облаштувала ратушу і щоб наступного Нового року міський годинник світився святковими вогниками; щоб люди стали добрішими одне до одного; щоб ніколи не відчували матеріальної і, головне – духовної кризи; щоб усі діти-сироти мали справжні сім’ї; і останнє, найкумедніше, – я загадав, аби у мене був кіт, давно мрію про домашню пухнасту пестунку.

Зачувши мову про домашніх тварин, Маркіза прокинулася, вийшла зі сховку і впевнено попрямувала до гостя своєї господині. Безцеремонно вмостилася Романові на коліна й блаженно замуркотіла. Чоловік лише усміхнувся:

– Справді чудесна Новорічна ніч! Лізо, а які бажання загадала ти?

Дівчина на хвилину задумалася. Оглянула кімнату, святковий стіл, зупинила погляд на кішці, яка нарешті вдовольнилася чоловічою увагою, прислухалася до веселого гомону на вулиці… Нічого не кажучи, взяла фотографію Валерки, яка самотньо лежала на килимі під столом, і повільно порвала її на дрібні шматочки. Й аж тоді заговорила:

– Знаєш, Романе, два з твоїх бажань почнуть здійснюватися вже цієї миті – у тебе може з’явитися справжня жінка, яка ніколи не зрадить, і найпухнастіша кішка у світі… Залишайся з нами, і Маркіза обов’язково розповість тобі, яке бажання я загадала під бій курантів!

– Лізо, коти не вміють розмовляти…

– А ти зачекай до наступної Новорічної ночі… Дива повторюються рік у рік! Маркіза обов’язково заговорить…

§§§

Був ранок 1 січня… Наче мить, пройманула Новорічна ніч, у яку трапилася незліченна кількість найнеймовірніших чудес… За вікном кружляв сніг, а морозець пощипував щічки випадкових перехожих… Життя набирало нових обертів… У місті ще пахло хвоєю, цитрусовими та хорошим настроєм… Запах настрою був солодким, як сон Лізки, котра блаженно дрімала на плечі у Романа й усміхалася. Їй снився шеф-кухар, у смішній шапці-ковпаку… Роман гладив Маркізу за вушком… Кішка вже не сумувала за Валеркою, їй кортіло розповісти новому господареві про новорічне бажання своєї господині… Новий господар знав, що залишиться у Лізки та Маркізи назавжди…

nytimecouple

Якщо Вас зацікавила творчість Тетяни, запрошуємо придбати її першу книгу «Будь моїми очима».

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.