Великодня ніч

Golgofa

Вона знову прийшла – ніч: особлива і не така, як усі. На перехресті минулого і майбутнього, зависла над світом і колишеться в мереживі віт.

Небо не чорне, а залите ледь помітною голубою сутінню, з якої яскраво-зеленими блискітками дивляться у прозорий відсвіт земної далини зорі. Дарма, що до ранку ще ген-ген. Цієї ночі вони не пригаснуть, як завше, а плистимуть у безмежному спокої, сповнюючи кожен схил, кожне дерево, кожну хатину і людську душу врочистою святістю. Й навіть легка прохолода виявиться дивною. А все тому, що нині небо знову відкриває свої двері для світу.

Окроплена сріблистою росою, в тиші Божих рук, летить назустріч весна. І з нею, здається, в просторі, невпинно летить земля, поволі підносячи вгору своє зелене вітрило.

Не спить ніхто, не дрімає. Одягнувши жовту сутану, місяць разом із зорями стежить за Богом, Який опускається на землю небесними сходами. Сьогодні Він як ніколи запрошує до Своєї Небесної Країни – країни, де вулиці з чистого золота, де тече ріка життєдайної води з Його Престолу, на березі якої росте Дерево Життя. Дерево, яке дає свій врожай щомісяця і листя якого служить для зцілення усіх людей. А ще… – в Храм – Його – Віковий, Безмежний, Святий. Входячи у нього, сповнююся трепету.

«Господи, тепер я розумію, наскільки Ти є Величним, коли звідусіль чую: «Свят, Свят, Свят. Один Бог Свят!»

«Так, Я – Бог любові, – відповідає Господь. – Моя Любов рятує від смерті кожного, забувши про час і лік рокам. Я – Небесний Батько, Альфа і Омега, Початок і Кінець. Я – Наймогутніший. Я – Творець. І немає в світі подібного Мені».

Бог простягає Свої руки, Його обличчям котяться сльози. Він плаче. Він радіє. Бо сьогодні Син Його Воскрес! Заради нас!

«Я прощаю тебе, моя дитино, бо люблю тебе!».

Відчуваю кроки Його Святих босих ніг, які, як і руки, пробиті цвяхами людського гніву. Стражденний, стомлений, але щасливий та радісний, Він кличе мене, щоб розказати всю правду про цю ніч, яка вдруге, після Його народження в хліву серед тварин, відкриває двері до Раю.

Втомившись від проблем життя, йду у Храм, із якого лунає дзвін, лине запах ладану, видніється світло від свіч і чується святкове: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»

Зависла над світом ніч добігає свого кінця. Та не закінчується час прощення. Земні шляхи-дороги ще ведуть до Бога, до Ісуса, До Його Святого Серця. І вестимуть, поки лунатиме цей Великодній Дзвін – дзвін Пасхальної ночі.

Олег Погинайко

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.