Відпустка в селі

Купанское

Провести літню відпустку у тітки в селі, звісно, було не найкращою ідеєю. Тим паче, коли грошей вистачало на відпочинок на Кіпрі чи хоча б у Чорногорії. Хоча з самого початку ця ідея тішила безліччю позитивних моментів: свіже повітря, здорове харчування і повна ізоляція від справ та навколишнього світу… Та  коли, звикла до всіх благ цивілізації, директорка юридичної фірми, тридцятирічна Ольга, приїхала до тітки в село,  почався справжній жах. Їй постійно чогось не вистачало – то теплої води і комфортної ванни, то спокійних ночей без набридливого квакання жаб у ставку, то часу для читання і “нічогонероблення”… Тітка постійно наполягала на тому, щоби племінниця допомагала по господарству, кликала зі собою на город, рано-вранці будила вимучену Ольгу і вчила її косити та пересушувати скошену траву… Мрії Ольги про рай та спокій розбивалися об сільську реальність….

 

Щороку Ольга намагалася спланувати свій час так, щоби мати можливість поїхати до моря чи хоча б у гори. Усі справи відкладала на потім або ж старалася зробити роботу наперед. А тоді залучала до відпочинку веселу компанію подруг і вирушала у мандрівку.

Ольга рано стала професіоналом у своїй професії. Закінчивши університет, вона вже мала власну фірму і заробляла достатньо, щоби не відмовляти собі в багатьох розкошах дорогого життя. Як буває в таких ситуаціях – розкіш, багатство, красиві краєвиди та дорогі готелі почали набридати. Хотілося чогось особливого та цікавого. Хотілося пригод – незапланованих і незвичних. Або ж навпаки – хотілося відпочити від розкоші, грошей і прислуги. Хотілося залишитися зі собою наодинці та розібратися в собі. Знайти себе справжню, зрозуміти свої бажання…

В один із спекотних червневих днів Ольга прийняла рішення зрадити добрій звичці – і не поїхати з подругами в Чорногорію, а придумати для себе щось цілком неординарне. Вона довго намагалася вирішити, як же вчинити із відпусткою і, можливо, так би й залишилася без варіантів, якби знайомий фінансист Олег не підкинув чудову ідею:

– Ви б, Ольго Іванівно, кудись в село поїхали – до природи поближче. В наше українське село… Бо, як кажуть, своя сорочка ближча до тіла. Тим паче, в останні роки доволі популярним став зелений туризм. Збирайте валізу і гайда – автостопом світ заочі. Де очам наймиліше, а серцю – найспокійніше буде – там і зупиняєтеся. Бабусі в селах добрі, хтось та й дасть вам нічліг і дах над головою. А як зачують, що ви готові оплатити їхню гостинність – й поготів. Два-три тижні сільського релаксу – і на увесь рік позитивної енергії наберетесь. Я вже мовчу про корисність здорового харчування, свіже повітря та цікаві оповідки старожилів…

– Заманливо, – в уяві Ольга вже малювала ланцюжок своїх пригод…

Але невідомість все ж таки лякала. Тим паче, ні одна з подруг не погодилася скласти компанію Ользі. Відмовлятися від фешенебельних готелів та лазурних берегів – ніхто не хотів.

Перспектива втрапити у халепу, добираючись автостопом бозна куди, також насторожувала. Тому, щоб хоч якось спростити ситуацію, Оля вирішила навідатися до троюрідної тітки у село в сусідній області. Племінниця востаннє бачилася з родичами років вісім тому. І то в Києві, коли тітчин син вступав до університету. На той момент Ольга радо зустріла гостей, певний час троюрідний брат-абітурієнт навіть мешкав у її новісінькій квартирі. Тому сподівалася, що і тітка, і брат зустрінуть її з’яву радісно. Навіть якщо вони й не бачилися довгих вісім років.

Спакувавши валізи і заручившись настановами фінансиста Олега, Ольга вирушила в дорогу. Автостопом відмовилася добиратися, все ж таки краще своєю автівкою. Подруги на прощання весело пожартували:

– Така столична цяця, як ти, недовго витерпить у селі. Так що не виключено, що вже через тиждень ти прилетиш до нас у Чорногорію…

 

Тітка появі племінниці не здивувалася, але зраділа. Адже сина вдома не було – він одружився і переїхав жити до дружини в столицю. А тітка-вдова потребувала допомоги по господарству. Тому Ольга, як ніколи, вчасно навідалася до родички.

У кімнаті Ольги пахло цвіллю і старовиною. Тут давно ніхто не жив. Це була кімната покійного дядька Василя. Проте в кімнаті було чисто, а постіль, яку дала тітка Яна, пахла сіном та цвітом. Тому з цвіллю та запахом старовини довелося змиритися.

Ольга не одразу змогла заснути. Розпакувавши валізу, попивши теплого молока зі смачними пиріжками, вона ще довго вовтузилася в ліжку. У відчинене вікно долинало безліч незнайомих звуків, особливо набридали жаби, що мешкали у ставку неподалік.

Усі розмови про відпочинок Ольги і про ідею, що в селі вона зможе повністю релаксуватися та набратися сил, тітка пропустила повз вуха. І вже наступного дня розбудила племінницю ні світ ні зоря.

Невиспана і трішки роздратована Ольга сердито глянула на родичку.

Тітка Яна виглядала бадьорою, здавалося, що вона взагалі спати не лягала:

– Пішли, доню, покажу тобі, як виганяю корівоньку на пасовище. Завтра ти мене підміниш, а я тим часом у сусіднє село з’їжджу за дрова на зиму домовлюся.

Від здивування Ольга відразу прокинулася і встала на рівні ноги:

– А я… Як?

– Ходімо, – єдине, що сказала тітка.

Ольга покірно попленталася за нею, на ходу випивши склянку молока.

Повернувшись із пасовиська, Ольга запропонувала тітці Яні:

– А може, я завтра в село за дрова домовлятися поїду? Або разом з’їздимо – у мене ж авто – набагато швидше все вирішимо.

– Е ні, так не піде. Ти на господарстві залишишся. Бо я сьогодні ввечері помідорів з огірками назбираю – будеш мити та нарізати, закрутки на зиму зробиш. Усе собі потім забереш.

 

Особливо важко Ользі було в перші дні. Вона зрозуміла, що вихована зовсім в інших умовах і, взагалі, не пристосована до життя у селі, а тим паче, до тяжкої фізичної праці. Тисячу разів Ольга встигла пошкодувати про свою ідею навідатися до тітки, сотні разів вона не злим тихим словом згадувала фінансиста Олега, який порадив їй “зелений туризм”.

Щодня Ольга прокидалася зі сходом сонця, а ввечері валилася з ніг. Відмовляти у допомозі не могла, але помітно не встигала за моторною тіткою. Яна ж ніколи не втомлювалася і не скаржилася на життя. Усе, що вона робила, було для неї звичною справою. Ользі ж багато що доводилося робити вперше.

За перший тиждень Ольга навчилася доїти корову, годувати кролів, косити та пересушувати скошену траву, сапати грядки та консервувати овочі. А ще тітка навчила племінницю плести із гілля кошики, пекти паляниці й робити домашній сир і сметану.

 

І хоча в Ольги зовсім не було вільного часу, вона все ж таки знаходила декілька хвилин, щоби пожаліти себе.

На другий тиждень гостювання Ольга вирішила, що варто закінчувати цю безглузду справу, повертатися до Києва, купувати квитки й летіти до своїх подруг. І хоча б трішки відпочити. Адже більшу частину відпустки Ольга вважала втраченою.

Тітка Яна трішки засмутилася, почувши, що племінниці треба завчасно повертатися до столиці:

– А я планувала ще курей порізати і консерви закрутити, щоби ти мала що їсти в Києві. Я ж знаю, якими ви там фабрикатами харчуєтеся…

– Не можу, тітко, справи невідкладні з’явилися. Якось при нагоді ще й консерви накрутимо, – Ольга відбріхувалася, як могла.

 

Але не сталося, як гадалося…

Тітка звечора все ж таки зарізала добрих два десятка курей і проворно та натхненно обскубувала їх. Побачивши це, Ольга остаточно занепала духом. Довелося залишатися… Яна вчила племінницю закручувати консерви…

Коли ж усю роботу було зроблено-перероблено, Ольга спакувала валізу, напхала багажник усілякими консервами та смаколиками, попрощалася з тіткою та з гарним настроєм сіла в авто… Але на цьому сільські пригоди столичної цяці не закінчилися…

 

Чого тільки не робила Ольга, щоби завести машину. Але остання вперто відмовлялася слухатися.

– Тітко, майстра мені знайдіть. Майстра. Якнайшвидше! – злилася Ольга.

А Яна лише знизувала плечима:

– Нема в нас у селі майстрів. Повиїжджали на заробітки всі. Нікого не залишилося…

 

Відпустка в селі у тітки тривала… Знову з дня у день все повторювалося – змирившись із ситуацією, Ольга працювала, не покладаючи рук…

 

Відремонтувати Ольжине авто приїхав фінансист Олег… І якось непомітно життя в тітки стало цікавішим.

Перепало й Олегові – його тітка також залучила до праці. Він виконував усю ту роботу, яка потребувала чоловічих рук…

Минуло три тижні. І коли прийшов час повертатися, Ольга засумувала. Адаптувалася в селі, і праця тепер була у радість. І сил стало більше… І натхнення…

І до Олега вона вперше за майже десять років їхнього знайомства уважніше придивилася… Тому коли разом із ним поверталася в столицю на відремонтованому авто, запропонувала:

– Може, наступного року разом до тітки приїдемо… Зелений туризм – це так прекрасно…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.