Я люблю тебе до сліз!

lovestory

Тарас Не міг тоді знати і здогадуватися, що історія, в якій йому судилося йому бути одним із головних героїв, може стати схожою на справжній індійський кінофільм. Коли б її розповіли ще до того – не повірив би.

А розпочалася вона ще в дитинстві. Тарас досі пам’тає той день, коли зрозумів, що закохався у дівчинку Тетянку – свою ровесницю не просто, а майже по-справжньому, по-дорослому. Завжди весела, усміхнена вона була схожанасонячну квітку – ромашку. Навіть найпохмуріший день одразу ставав світлим, коли вона з’являлася на єдиному подвір’ї чотирьох багатоповерхівок, в одній з яких жили кожен зі своїми батьками.

Спостерігаючи за нею на віддалі чи граючись разом, хлопчик давно для себе вирішив: саме вона і тільки вона буде моєю дівчиною, а тому щодня намагався бути з нею поруч, кликати в дитячий садочок, ходити з батьками на морозиво; пізніше – до школи, сидіти в одному класі за однією партою. Коли вона занедужувала не боячись заразитися, щоб самому не ходити до школи, готовий був цілими днями сидіти біля неї,читати книги, пояснювати нові шкільні теми, як їй пропустити через хворобу. А коли хворів він, тоді так само чинила вона.

Тарасик любив її, про це не раз говорив їй. Дівчинка, всміхаючись щоразу, цілувала його у щічку і відповідала: «Я тебе також».

Хлопчина дуже боявся втратити її – своє кохання. Від’їжджаючи у село до своєї бабусі, зі сльозами на очах постійно благав батьків умовити Тетянчиних рідних відпустити їхню донечку з ними. А коли ті не дозволяли – сумував, відмовлявся слухатися. Одного дня сталося те, чого він найбільше боявся. Перебуваючи в селі, Тарасик мимоволі почув із розмови батьків, що його Тетянка кудись виїжджає. Він не знав, куди саме, але готовий був бігти за нею хоч на край світу. Ввечері, аж до пізньої ночі, зі слізьми на очах, вмовляв маму з батьком повернутися додому в місто. Довелося їм послухатися сина. Щойно за вікном почало зоріти, залишили стареньких батьків, аби Тарасик устиг попрощатися зі своєю любов’ю.

Коли авто зупинилося на подвір’ї біля їхньої багатоповерхівки, хлопчик одразу побіг до Тетянки. Натиснувши кнопку дзвінка, стояв доти, поки двері прочинили… інші господарі. Ні вони, ні сусіди не знали, а може, не хотіли казати, куди саме поїхала Тетянка зі своїми батьками.

– Ні, не сказала ні вона, ні тато з ненькою, куди саме виїжджають, – стиснули плечима.

– А може, листа залишили? – поцікавився хлопчина, ковтаючи в собі сльози.

– На жаль, – ніби самі завинили, з гіркотою в голосі відповіли на його запитання. – Але ти не хвилюйся – напише, коли любить.

– Тетянка мене любить. І я її люблю, – пояснив хлопчина. Та для нових господарів його пояснення не стало цінним. Іще раз попросивши вибачення, вони зачинили за собою двері.

Від того дня світ для хлопчика набув сірих відтінків; повітря сповнилося голосом, сміхом які раніше любив слухати. Вони відчувалися йому скрізь; думки про неї ятрили душу, а дні, здавалося, відбирали розум. Вони минали,начеоблітало осінннє листя, але цим нічого не змінювали в житті хлопчини.

§§§

Тетяна не поверталася й не писала. Спочатку Тарас думав, що листи десь губилися або їх хтось переймав, але поволі став забувати про неї, корячись часу, який залікував рану. Нові знайомства, друзі, веселощі зуміли згодом переконати хлопця: рівних шляхів немає.

– Надійся і вір, якщо хочеш знову побачити її. Свята правдонька ніколи не обмане. Прислухайся до її голосу, не втрачай сподіванки, бо коли вона взагалі розтане найтоншою павутинкою, тоді вже нічого не зміниш і ніхто не зарадить, – порадив друг.

Його слова знову зворушили пам’ять, спогади про Тетянку – любов свого дитинства. І вона стала ще сильнішою, дорожчою за всі коштовності світу.

Якось, працюючи в інтернеті, Тарас випадково натрапив на світлину дівчини, від якої, не знаючи чому, не міг відвести свого погляду. Він дивився на неї, а серцем відчував: це – Тетяна. Доросла дівчина, як дві краплі води була подібна до тієї, яку пам’ятав з дитинства.

«Це вона, моя Таня. Моя, – шепотів сам до себе, набираючи на комп’ютері свого короткого листа. – Дарма, що тепер у неї інше ім’я – Сюзанна. Це вона. Вона».

Як був здивований хлопець, коли наступного дня, перевіряючи свою електронну пошту, побачив відповідь з далекої Австралії – материка і країни, де жила Тетяна. Писала Сюзанна, точніше – Тетяна. Читаючи від неї листа, відчув, як сльози виступили на його очах, серце від радості ще дужче забилося і закричало: «Це – Тетяна! Тетяна! Тетяна!»

Дівчина розповідала, що колись жила в тому місті, що й він тепер, знала хлопчика на ім’я Тарас, з яким хотіла б зустрітися знову, бо досі любить його.

Того вечора Тарас не йшов, а летів на крилах щастя. Удома відразу з порогу повідомив новину батькам.

– Завтра напишу їй нового листа. Запрошу в гості до себе, – сказав їм. – А якщо запропонує – поїду до неї.

Щодня хлопець писав Тетяні листи. Не приховував своїх почуттів до неї, зізнавався в коханні. Дівчина відповідала взаємністю, але приїхати не обіцяла. Проте це не було перешкодою для спілкування: завдяки інтернету вони навіть змогли бачитися.

Про їхні зустрічі у всесвітній мережі знали майже всі мешканці будинку, дехто навіть заздрив, хтось позаочі насміхався з цього. Але Тарас не переймався тим, а лічив дні до літа. Вдень – роздумував над словами, які скаже під час зустрічі. Та одного дня сталося те, чого не очікував. Тетяна, якій був готовий подарувати всі зорі неба, кудись зникла. Не відповідала ні на листи, ні на телефонні дзвінки та повідомлення.

Незважаючи ні на що, Тарас вирішив їхати. Таємно від батьків зібравши потрібну суму грошей, запланував вирушати в далеку дорогу. Але телефонний дзвінок мобільного і голос, який линув з нього, змінив усе. Хлопець одразу впізнав його. Він був дуже-дуже близько.

– Я тут, я – поруч. Лиш простягни руку.

Він не повірив власним очам, коли, відчинивши двері квартири, побачив у темряві силует Тетяни.

– Ніколи, ніколи більше не поїду від тебе, бо дуже люблю, – цілуючи його, прошепотіла дівчина.

– І я…. Я люблю тебе…. Люблю до сліз, – пригортаючи свою кохану, відповів Тарас.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.