Журавлиний акорд

© Julia Elinecka
© Julia Elinecka

Із самого ранку неймовірно боліла голова. Але вилежуватися не було коли, день розплановано по секундах. Лариса відірвалася від подушки. Передсвятковий настрій переміг бажання відлежатися. Тридцять перше грудня на календарі, потрібно завершити усі цьогорічні справи, попідтягувати хвости, щоб сміливо ступити на поріг нового року за новими враженнями і з чистою совістю. Маєвська не любила святкувань в принципі, а особливо тих, які нагадували про швидкоплинність буття, про те, що ти стаєш старіша на один рік. І хто тільки вигадав ці новорічні ночі із тазиками Олів’є й незмінними голубими вогниками по ТБ? Вона просто ненавиділа це свято, бо пити Шампанське наодинці з самотністю у сорок років просто набридло. Традиція. Стереотип. Чекати, що з останнім ударом годинника рівно о дванадцятій, кабак перетвориться в карету й усе піде по-новому, відразу привалить щастя, багатство й збудуться неодмінно усі бажання. І головне ж вірять люди!

Життя із мрійниці Лариси Маєвської зробило песимістичну реалістку. Вона давно вже не загадувала ніяких бажань, не просила нічого у вищих сил, нічого ні від кого не чекала. Як і мільйони звичайних людей, ходила на роботу, їздила громадським транспортом, економила на усьому, дивилася щоденне мило і вчасно лягала спати. Загалом так можна було описати картину її існування у цьому світі останніх двадцять років. Чи не набридло так жити? Про це запитувала себе часто останнім часом. Були навіть якісь конвульсійні намагання змінити траєкторію руху своєї лінії долі. Але залишився тільки досвід і гіркі спогади.

Лариса допила каву. Треба було ще оббігати зо два десятки магазинів у пошуках подаруночків своїм рідним та друзям, прикупити продуктів і привести себе в порядок. Сьогодні для себе коханої вирішила приготувати щось надзвичайне. Навіть слинку ковтнула у передчутті ароматного м’ясця, яке уже томилося в маринаді добу, запеченого із журавлиним соусом. «От! Ледь не забула про головне – про журавлину!» Жінка додала до списку покупок ще один пунктик, на ходу накинула дублянку і, схопивши сумку, вилетіла у двері.

Місто пахло мандаринами і ялинками, які продавали на кожному кроці. Народ метушився, мов мурашня, у святкових турботах. Вітання із прийдешніми святами чулися то тут, то там. Лариса й думати забула про свою голову, особливо після того, як над нею почаклував її улюблений перукар. З великими пакунками неспішною ходою крокувала повз яскраві вітрини з гірляндами і різнокольоровими прикрасами. Ловила на собі погляди перехожих й усміхалася на компліменти. Вперше за багато років захотілося свята і закохатися! Так, щоб на все життя, як у голлівудських фільмах з хепі-ендом. От так, щоб просто посеред вулиці зустріти Річарда Гіра чи Метью МакКонахи. Лариса аж зажмурилася, уявляючи. І як завжди, усі фантазії треба комусь зіпсувати! Вона і не помітила, як ступила уже на перехід та ще й на червоне світло! Гучний сигнал авто спантеличив жінку. Водій різко загальмував, і швидше від страху, ніж від удару, Маєвська упала просто під колеса щасливцю. Стало так страшно, що навіть очі розплющити боялася.

— Таку твою перетаку! – водій вискочив з авто, мов ошпарений, смачно вилаявся і присів біля неї. Узяв за зап’ястя шукаючи пульс і радісно видихнув. – Жива!

Від нього пахло справжнім чоловіком. Атласний шалик лоскотав їй обличчя, поки його власник несміливо намагався поплескати її по щоках, щоб привести до тями. Лариса розплющила очі. Над нею схилилося схвильоване обличчя.

— Скажіть, що-небудь! Як ви, ви мене чуєте? – благально звернувся до неї чоловік.

— Так, я вас прекрасно чую і бачу! – відповіла й сіла.

Навколо місця події уже зібралося чимало роззявляк. Хтось кричав, що треба викликати швидку, хтось вимагав поліцію.

— Не треба нікого викликати! – жінка категорично заявила і підвелася на ноги. – Розходимося, громадяни, труп на сьогодні скасовується! Усім щасливого нового року!

Народ розчаровано почав розсмоктуватися. Лариса глянула на власника авто. Блідий і переляканий він ще досі не міг отямитися від того, що сталося.

— Давайте, я все ж таки відвезу вас до лікарні, – запропонував, – гляньте у вас уся нога в крові. Це жахливо! Там перелом, мабуть! Ви встали, бо у вас больовий шок і ви не відчуваєте болю!

— Та припиніть істерику! – жінка глянула на забруднене уявною кров’ю пальто і свою ногу. – Ніякого там перелому немає. Це журавлина.

— Яка ще журавлина? – чоловік не міг ніяк зрозуміти, про що говорить постраждала.

— Звичайна журавлина. Кисла. От спробуйте, – Маєвська приклала до його губ «закривавлений» журавлиним соком палець.

— Дійсно…кисла… – чоловік намагався видушити з себе посмішку.

— Тепер буду без соусу, – Лариса збирала розкидані пакунки з дороги.

— То ви впевнені, що вам не потрібна медична допомога? Голова не болить? Дозвольте, я вас хоч додому відвезу.

При згадці про голову Лариса поморщила носа. Яка тут, до біса, голова! Вона її сьогодні, схоже, втратила надовго!

— Гаразд, підвезіть, – не вагаючись погодилася.

— Мене Архип звати, я вам залишу свою візитку, а ви…як вас, до речі? Лариса? А ви мені, Ларисо, пообіцяйте, що зателефонуєте, якщо раптом будете себе погано почувати, та і взагалі зателефонуйте, щоб я був впевнений, що у вас все гаразд! Домовилися?

Кивнула у відповідь. Вперше пожаліла, що дорога до її дому була такою короткою. За сім хвилин автівка зупинилася біля під’їзду.

— Я допоможу? – Архип підхопив в одну руку усі пакунки, а в другу Ларису, і не чекаючи її згоди, пішов до дверей.

— Дякую, хоч чаю з мелісою я можу вам запропонувати? – уже в квартирі сказала. – Я себе такою винною почуваю! Це ж треба бути такою необачною!

— Чаю то й чаю! – Архип кинув оком на годинник, – тим паче, що я уже скрізь запізнився, тому немає куди поспішати.

Лариса зникла за дверима ванної, щоб привести себе до ладу. І за кілька хвилин уже зовсім домашня готувала запашний напій.

— І що ж ви таке готувати мали, якщо не секрет? Бо я оце думаю про вашу журавлину. Десерт якийсь? – з цікавістю запитав.

— Хотіла м’ясо запекти, – відповіла просто. Було відчуття, ніби вони давні знайомі, які зустрілися напередодні нового року, щоб попити чаю. – Маринований шматок запікається майже до готовності, а потім поливається сумішшю меду і соусу із журавлини. М’ясо виходить фантастичне – смачна скоринка і кисло-солодкий смак! М-м-м-м! Ви не уявляєте, як це смачно!

— Дивлячись на вас, вірю! Але по правді – ніколи не пробував. – Архип несподівано схопився і до дверей. – Мушу бігти!

— А як же чай, ви ж навіть… – випроводжала гостя.

— А я повернуся! Якщо не заперечуєте, – Архип по-змовницьки підморгнув і зник за дверима.

Лариса уже нічому не дивувалася сьогодні. Зайнялася готуванням салату і поставила запікати м’ясо. Попри усі пригоди новий рік же не скасовувався!

О двадцять першій у двері подзвонили. На порозі стояв Архип.

— Гостей приймаєте?

Пропустила його повз себе запрошувальним жестом.

— Не вважайте за нахабу, але ви так смачно описували те неймовірне м’ясо, що я не міг не прийти. – Архип викладав на стіл наїдки, вино, фрукти. – Подумав, невже через мене, бовдура, у вас не буде святкової страви? І от.

Простягнув жінці невеличку баночку, загорнуту в цікаву серветку з написом «Клюква».

— Це уже готова перетерта журавлина, – відреагував на її здивування. – Моя мама уже багато років живе в Тюмені. Звідти присилає мені такі ось заготовки, піклується. Ви мені розповідали про цей рецепт, а я маму згадав. Вона у мене також дуже смачно готує і любить експериментувати, як і ви. І якось спонтанно виникло бажання провести цей вечір з вами.

— Цікавий ви, а якби я не одна була? Ви ж навіть не запитали нічого!

— Я і так усе зрозумів, коли переступив поріг вашого дому. Це професійне уже. То ви не проженете мене сьогодні? – Архип обійняв Ларису за стан і заглянув у очі.

За вікном, як грайливі бульбашки Шампанського у келихах, вибухали салюти, звучала музика. Люди проводжали старий рік, зустрічали новий із надіями, сподіваннями й мріями про усе найкраще. Вперше за багато років бажання загадала і Лариса. Воно не було нездійсненним. Навпаки, приземленим банальним бажанням звичайної жінки, яка хоче бути щасливою і коханою.

У перервах між взаємними побажаннями Лариса й Архип спілкувалися й жартували, насолоджувалися медово-журавлиним акордом коронної страви й присмачували новорічну ніч пристрасними поцілунками. Майже, як у голлівудських екранізаціях з неодмінно щасливим завершенням.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.